МікроРНК і лікарська резистентність

МікроРНК- це малі некодуючі РНК, які негативно регулюють експресію генів-мішеней через комплементарність до їх мРНК. Зв’язуючись з таргетною мРНК, мікроРНК спричиняють її деградацію, деаденілювання або  зупиняють трансляцію білка заважаючи проходженню рибосом. 

Вперше мікроРНК були описані в 1993 році Lee та інш. а термін «мікроРНК» було запроваджено в 2001 [13].

Вважається, що у геномі людини близько генів 1000 мікроРНК. МікроРНК експресуються тканинно - специфічно і зміни в експресії мікроРНК поза типом тканини можуть бути співвіднесені зі статусом хвороби [14].

Вперше зв’язок між експресією мікроРНК і раком був встановлений Calin et al., вони виявили делецію кластера miR15a/16-1 у більшості випадків хронічного лімфолейкозу, а також те, що багато асоційованих з раком ділянок та фрагільних сайтів хромосом містять гени мікроРНК [14].

Аналогічним чином було виявлено, що великий відсоток генів мікроРНК втрачаються або збільшують число копій в різних типах раку , включаючи рак молочної залози, а також збільшення числа копій білків «мікропроцесорного комплексу» Dicer і Argonaute - 2, при раку яєчників [15].

Класичним представником сімейства АТФ-залежних переносників ксенобіотиків є Р- глікопротеїн (P-GP), який кодується геном MDR1 (Gottesman 2002), чия надлишкова експресія пов'язана з клітинною резистентністю до широкого спектру протиракових агентів. Одна з гіпотез пояснення P-GP – опосередкованої резистентності полягає у зниженні експресії мікроРНК-451 , яка безпосередньо пов'язана з підвищеним рівнем своєї мішені, P -GP в клітинах в MCF - 7, стійких до доксорубіцину [10].