ВИСНОВКИ
Розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця в разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників в ринкових умовах належить до найпоширеніших і одночасно найскладніших при застосуванні норм трудового законодавства, як для працівників і роботодавців, так і суддів під час вирішення ними трудових справ.
Складність при вирішенні трудових спорів спричиняє невизначеність в трудовому законодавстві таких понять, як ліквідація, реорганізація, банкрутство. Відсутність цих понять зумовлює низку проблем, які стосуються питань застосування ч. 3 ст. 32 та ч. 3 ст. 36 КЗпП України, при поновленні працівників на роботі, а також коли під час розгляду справи підприємство-відповідач зазнало реорганізації або ліквідації, чи банкрутства, тощо.
Особливу складність при звільненні працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці має правильне застосування ст. 42 КЗпП. Згідно цієї статті роботодавець повинен вирішити питання про переважне право працівника на залишення на роботі, а при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації вирішити перевагу працівника в залишенні на роботі. А суди повинні в судовому засіданні перевірити, чи вирішувалося питання про переважне право працівника на залишення на роботі та чи з’ясовувалась перевага працівника в залишенні на роботі.
Перевага в залишенні на роботі за змістом ст. 42 КЗпП опосередковує соціально-особистісні якості працівника. Вони мають юридичне значення в залишенні працівника на роботі в тому випадку, коли працівники володіють однаковим переважним правом на залишення на роботі.
Вважаємо, що тільки працівник, який має більш високу кваліфікацію і продуктивність праці вправі вимагати від роботодавця залишити його на роботі в разі скорочення чисельності чи штату працівників. При цьому роботодавець не тільки має право, але й зобов’язаний провести перестановку (перегрупування) працівників. Виходячи з цього, ми не можемо погодитись з положенням ч. 4 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів», в якому стверджується, що суди не повинні обговорювати питання про доцільність перестановки (перегрупування) якщо роботодавець це право не використав.