1 Англо-америк. пр.. с-ма, її ознаки.

Правова система — це комплекс взаємозалежних і узгодже­них юридичних засобів, призначених для регулювання суспіль­них відносин, а також юридичних явищ, що виникають унаслі­док такого регулювання (правові норми, правові принципи, пра­восвідомість, законодавство, правові відносини, юридичні установи, юридична техніка, правова культура, стан законності та її деформації, правопорядок та ін.). Правову систему не слід плутати з поняттям системи права, яка є лише частиною правової системи. Поняття правової системи часто використовується для того, щоб охарактеризувати історико-правові і етнокультурні відмінності права різних держав і народів.С-ма права – це с-ма пр.. норм, окремі частини її взаємод. між собою. Це поділ права на галузі, інститути, пр.. норми. С-ма з-ства – в одному законі м.б. норми різних галузей права.  Англо-американський тип (сім'я) правової системи або системи загального права -сукупність національних правових систем, які мають спільні риси, проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі норми, сформульованої суддями в судовому прецеденті, який домінує як форма (джерело)права, у поділі права на загальне право і право справедливості, у визнанні закону лише після апробування його судовою практикою, у превалюванні процесуального права над матеріальним. Суд здійснює не тільки юридичну функцію (вирішення конфліктів на основі права), а й правотворчість. Відсутність чітко вираженого (порівняно з континентальним правом) поділу на галузі права. Норми загального права спрямовані перш за все на вирішення проблем, а не на формулювання загального правила поведінки як орієнтира на майбутнє. Характерний поділ права на загальне право та право справедливості. Поряд з англійським правом у англосаксонській правовій сім'ї особливо виділяється також американське право — правова система США. Особливий вплив на процес становлення і формування правової системи США справило англійське право. Зазнавши впливу англійського права, правова система США залишалася цілком самостійною у правовому відношенні, хоч за своєю структурою суттєво не відрізняється від права Англії. Вона також поділяється на загальне право і право справедливості, тут також формується судова практика у вигляді прецедентів. Джерелами права є судові прецеденти, закони, правові доктрини, розроблені окремими суддями і судовими корпораціями. Велике значення має інститут присяжних. Країни: Англія, США, Канада, Австралія.

 

2)Види джерел права.

Джерела права. Джерела права - спосіб зовнішнього виразу або фіксації права. Є 4 форми або види джерел права: праовий звичай, НПА, правовий прецедент, нормативний чи правовий договір. Правовий звичай - це звичай, який відповідає і-сам більшості н-ня країни, який д-ва зафіксувала в чинному з-стві у вигляді статті і який в силу цього став заг.-обовязк. до виконання. Він є основним джерелом права в країнах Мусульманської правової системи. НПА - це правовий пис. документ, який прийм. уповноваж. на те компетентним органом д-ви в суворій відповідності до встановленого порядку і в якому містяться норми права. За юрид. силою НПА поділ на 2 види: закони і підзаконні акти. НПА є домінуючою формою права в романо-германській або континентальній системі до якої входить і Україна. Перевагт НПА перед ін. джерелами: в ньому чітко та ясно в пис. формі формлюються загально-обовязкові приписи, що зумовлюють доступність їхнього змісту для н-ня; НПА достатньо просто та зручно користуватися для вирішення різноманітних юрид. справ; у разі необхідності в нього оперативно можна вносити зміни і доповнення та зд. контроль за його виконанням. Правовий прецедент - це рішення суду або ін. органу з конкретної справи, згідно з яким у майб. потрібно вирішувати усі аналог. подібні справи. Він є основним джерелом в США, Англії, Австралії. Нормативний чи правовий договір - це угода 2 або більшої к-сті сторін, в якій фіксуються правила у взаємов-нах поміж ними. Правовий договір існує у 2 різновидах: міжнародний договір (спільний акт-документ двох або кількох держав, що містить норми права про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків у різних відносинах між ними.) і колективний договір (угода між власником підпр., установи, організ. від імені якого виступає кервник юр. ос. і трудовим колективом в особі профсп. комітету. ).

 

3)Визначення поняття «держава»

Держава – це політико-територ. організ. влади у соц. неоднорідному суп., яка виражає волю та інтереси більшості і меншості населення країни, яка задтна за допомогою права та ін. засобів впливу зробити свої повноваження обов’язковим для свіх і кожного.

Ознаки:

1.наявність територ.

2.наявність апарату публічної влади

3.наявність населення розподіленого за амін.-територ. принципом

4.наявн. суверенітету, як атрибут держвн. озн. верховенства, самостійн., незалежн., неподільн. або єдності держ. влади

5.утримання податків, які є фінанс. ознакою життєздатності держ.

6.наявність прав. норм

7.наявність апарату примусу

8.наявність держ. символів

4) Визначення поняття ”право”

Не зважаючи на те, що існували різні уявлення щодо права, всім уявленням щодо права минулого і сьогодення притаманні спільні ознаки: 1. право це соц.. явище, без якого неможливе нормальне існування цивілізов. сусп..; 2. право повинно слугувати інтересам суспільства в цілому, а не окремим групам чи класам; 3. це міра, стандарт, модель поведінки.

 Право – систематизована сукупн. заг.-обовязкових правил повед., встановлених або санкціонованих д-вою для врегулювання сусп.. в-н, виконання яких у разі необхідності забезпечується засобами державного примусу. (з т.з. нормат. школи).

Ознаки права: 1. встановлене або санкціоноване д-вою – д-ва встановл. правила повед., фіксуючи їх в правових пис. докум; 2. загальнообов’язковість – правила повед. обов’язкові для всіх і кожного без виключення; 3. системність – право це не механічна сукупн., велика к-сть заг.-обовязк. правил повед., а сукупність взаємоповяз. правил повед., які утвор. єдину цілісну систему; 4. регулятивність – право врегульовує в-ни між людьми, визначає їх права і о-ки; 5. формальна визначеність – свій зовнішній вияв право знаходить в правових пис. докум.

Позитивне право – право, яке має походження від д-ви і змістом якого є НПА, які вона приймає.

Природне право – сукупн. прав, які має кожна людина від народження, і які є невідємними і невідчужуваними.

Право з т.з. істор. школи права - це історичне явище, котре як мова так і звичаї народу виникає і розвивається природним шляхом, поступово, непомітно, і його ототожнюють із звичаями та традиціями кожного народу

5) Принцип розпод. державної влади був теоретично обгрунтов. в XVII-XVIIIст. в працях Руссо, Монтескє, Джеферсона, Локка та ін. Відпов. до існуюч наук. уявлень, державна влада повинна функціонув на основі поділу на з гілки для тог, щоб: 1.гарантув. ефективність, дієвість даної влади; 2.блокувати б.-я. спробу надмірної концентрації держ. влади в руках однієї особи або групи ос.

Принцип розпод. влад на сучаному етапі включ.: 1розпод. функцій, повноважень, компет. між органами держ. влади; 2.закріплення певної сам ост. кожного органу держ. влади при здіснень. ними свої повноваж. і неприпустимість втручання і компетенц. одн. з гілок влади з боку ін. її гілок; 3.надання кожному держ. органу можливість протистав. свою позицію рішенню ін. органів; 4.наявність у органів держ. влади можлив. контрол. один одного через систем. стримань і противаг.

Відпов. до принц. розпод. влади законод. влада виконує такі ф-ції: законотворча, установча, представницька, фінансова, контрольна.

Викон. влада – це влада, що наділена правом управляти, керувати держ, різними сферами сусп. життя. ВВ існує на трьох рівнях: вища ланка – Уряд; центральна ланка – міністерства, держ. комітети і відомства; місц. органи держ. ВВ в ос. район., обл.., держ адміністрац.

Суд. влада відпов. до принц. поділу наділена слідуюч. ф-ціями: правосуддя, контрольно-наглядова.

Принц. розпод. влади доповн. ситему стримання і противаг, тому КУ передб. слідуючі механізми: 1.право презид. накладати вето на законопроекти парлам., 2.право парлам. ініціювати процедуру імпічменту щодо президента,  3.прийняття парламентом резолюц. недовіри щодо уряду і його до строк. відставка, 4.участь парлам. у формув КСУ, 5.контроль КСУ за відпов. законів, указів ПУ, постанов, розпоряджень уряду Конституції України

 

6)Держава в політичній системі суспільства

Держава — не тільки результат розвитку суспільства, а й чинник формування політичної системи суспільства.