ВСТУП

У статті 14 Конституції основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави, в Україні визнається земля [33]. Вітчизняне законодавство гарантує українцям право не лише користуватися певними ділянками землі, але й бути їх власниками.

Набуття права власності є необхідною і найвагомішою передумовою і водночас елементом усіх тих ринкових процесів, які опосередковують рух майна.

Питання набуття прав власності на землю є багатоаспектним і багатогранним. В умовах сьогодення воно набуває теоретичної ваги і практичного значення для їх реалізації. Насамперед це стосується форм та підстав набуття права власності на земельну ділянку.

Відсутність у земельно-правовій науці чіткого визначення поняття форм набуття права приватної власності на землю є свідченням того, що національне земельне право та законодавство знаходиться в стадії постійного розвитку, що обумовлено необхідністю його безперервного вдосконалення та дослідження.

Земельне законодавство не містить чіткого розмежування форм набуття земельних ділянок у власність громадян та юридичних осіб, що призводить до термінологічної плутанини та неузгодженості. Кожна із форм має самостійне значення в аспекті набуття прав на землю. Виникнення права власності на землю потребує визначення в законі конкретних форм та умов, за яких передбачені в Конституції України суб'єкти можуть стати власниками земельних ділянок.

Проблемні питання набуття права власності на землю є предметом низки наукових дискусій та монографічних досліджень. Значний внесок у розроблення загальних теоретичних питань виникнення права власності на землю зробили В. Андрейцев, Г. Балюк, Д. Бусуйок, А. Гетьман, І. Каракаш, П. Кулинич, В. Мунтян, В. Носік, О. Погрібний, В. Семчик, Н. Титова, М. Шульга та ін. Разом із тим актуальність зазначених проблем потребує