звернутися до суду із позовами про визнання права на завершення приватизації. Окремий розділ дипломної роботи присвячено аналізу набуття права власності на землю юридичними особами. Зокрема визначено, що юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

При дослідженні такої підстави, як внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу, звернуто увагу на суперечність 1 ст. 82 Господарського кодексу України, якою передбачено, що вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути права користування землею та п. б ч. 1 ст. 82 Земельного кодексу України, відповідно до якої юридичні особи можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу, тоді як правомочність розпорядження землею, яка є необхідною складової у тріаді права власності, у перелік не включено. А тому нами запропоновано внести відповідні зміни до ч. 1 ст. 82 Господарського кодексу України, вказавши: «Вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути … земельні ділянки».

Особливістю набуття землі у власність юридичними особами є те, що земельні ділянки у власність їм надаються тільки для здійснення підприємницької діяльності.

Проаналізувавши положення земельного законодавства України ми прийшли до висновку, що іноземні юридичні особи можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за умови:

– придбання об’єктів нерухомого майна на таких земельних ділянках (як у межах населених пунктів, так і поза межами);