Електропровідні полімерні матеріали зазвичай є композиціями полімер-провідний наповнювач.

    1.4. Полімерні напівпровідники.

     Для різних цілей в радіоелектроніці і радіотехніці зручно мати матеріали, що поєднують електричні властивості неорганічних напівпровідників та фізико-механічні, технологічні та інші властивості органічних полімерів. У зв’язку з цим після опублікування перших робіт про можливість отримання полімерних органічних напівпровідників [6] протягом останніх років виконані великі дослідження з синтезу, структури і властивостей полімерних напівпровідників, для яких характерна електронна або діркова провідність.                                 

    Ширина забороненої зони у насичених полімерних молекул становить близько 10 еВ, тобто перехід електрона з валентної зони в зону провідності малоймовірний. Крім тoгo, делокалізація хоча б одного σ-електрона в основному ланцюзі приводить до розриву макромолекул. Інше становище у полімерів, молекули яких складаються з довгих ланцюгів сполучень  подвійних зв’язків з π-електронами. У таких низькомолекулярних і полімерних органічних речовин [2] в межах ланцюга сполучення  π-електрони делокалізовані і володіють високою рухливістю. Особливості будови таких речовин макроскопічно виявляються в ряді особливостей фізичних властивостей.

    В даний час встановлено, що у низько- та високомолекулярних напівпровідників з системою сполучених подвійних чи потрійних зв’язків в молекулах спостерігається електронна провідність. Значення і механізм цієї провідності визначаються будовою  молекул і надмолекулярної структури полімерного напівпровідника. Можна вважати, що в межах ланцюга сполучення π-електронів, макромолекули рухаються, як у єдиній потенційній ямі з періодичним потенціалом, обумовленим будовою ланцюга. У першому наближенні для розгляду такогo руху електронів в ланцюзі сполучення