Не менш важливе значення мав закон про соціальне забезпечення. Ним вводилася система пенсій по старості і допомоги з безробіття. Пенсії встановлювалися з 65 років ; надавалася допомога хворим та інвалідам . Пенсійні фонди формувалися з внесків трудящих і підприємств. Норми пенсійного забезпечення встановлювалися єдині для всієї країни. Коло одержувачів допомоги, розміри і терміни виплат визначалися законодавством штатів. Однак закон поширювався на робітників і службовців торгівлі, сфери обслуговування.

        Обсяг громадських робіт розширився, чисельність осіб, які отримують допомогу збільшилася до 21,3 млн. чоловік. Дефіцит бюджету став швидко зростати, і, в 1939р. склав 2,2 млрд. дол. після цього число прихильників кейнсіанської теорії в США істотно зросла.^[1]

    Особливо слід підкреслити досягнення адміністрації Рузвельта в галузі соціального забезпечення. Він, долаючи пропаганду "американського індивідуалізму», перший з президентів США почав послідовне фінансування програм допомоги соціально незахищеним верствам населення. Крім цього, в березні 1933р. вступила в дію програма «цивільний корпус». Півмільйона безробітних юнаків були приблизно на рік переселені в 2600 таборів в окремих сільських і лісових районах, де трудилися на благо і за рахунок держави.

Висновок

      1929р. ознаменувався початком світової кризи, яка найбільш яскраво виразилася в Сполучених Штатах Америки. В той час у вигляді перевиробництва продукції і різкого спаду цін на товари, загальний об’єм промислового виробництва зменшився майже на половину, сотні тисяч фермерських господарств розорилося і були продані за борги, п’ята частина банків зазнали банкрутства, кожний третій працівник виявився безробітних. За таких обставин

^[1] С. В. Иванов. «Война с бедностью» Ф. Д. Рузвельта.[Текст]/Иванов С. В.-М.: Изд-во Сарат. ун-та, 1989.-С.83.