Вступ
Міжнародні організації є дієвим регулятором міжнародних відносин, зокрема, в економічній сфері. Їх значення як інституційних одиниць міжнародної економіки дедалі зростає. Сьогодні практично всі держави світу - від найпотужніших до невеликих і таких, економічний рівень яких ще невисокий, - сполучаються у світовій мережі міжнародних організацій.
В умовах макроекономічної нестабільності країн, що сформувалася на тлі фінансового-економічної кризи 2008-2009 рр., політичної нестабільності у світі та слабкими темпами розвитку країн з перехідною економікою, найбільшої актуальності набуває діяльність міжнародних фінансових організацій в напрямку стримування негативних економічних процесів.
Саме вони, у процесі включення у світовий валютно-фінансовий простір усіх груп країн, формують сталі і системні зв’язки між ними, які виходять за межі суто валютно-фінансових і розвиваються як економічні в цілому. На сьогоднішній день основна проблема полягає в тому, що роль окремих груп країн у цьому процесі визначається міжнародними фінансовими організаціями, оскільки вони перебирають на себе функції створення рамкових умов світового економічного порядку, зокрема валютного, акумулювання у світовому масштабі тимчасово вільних валютних коштів і їх розподіл між країнами-позичальниками.
Україна, як країна з транзитивною економікою, є на сьогодні найбільш незахищеною від ринкової кон’юнктури яка склалася під тиском не лише економічних факторів, а й від політичних питань кінця 2013 та початку 2014 року. Значний економічний потенціал країни на сьогодні частково реалізується саме за допомогою тісної співпраці з міжнародними фінансовими організаціями в багатьох напрямках. Виходячи з вищезазначеного, актуальним є дослідження особливостей відносин України з даними організаціями з огляду на сучасну ситуацію в світовій економіці та аналіз перспектив побудови оптимального сценарію співпраці в майбутньому.
Україна сьогодні є членом багатьох міждержавних організацій. Свої взаємовідносини з міжнародними фінансовими організаціями наша країна прагне будувати, в першу чергу, на принципах дотримання національних інтересів.