більше класний керівник, зобов'язаний володіти педагогічною діагностикою. З іншого боку існує шкільний

психолог, професіонал своєї справи, в обов'язки якого входить вивчення нових методик діагностики. У нього є спеціальна література, тому знання викладача про діагностику повинні зводитися до вміння правильно і вчасно застосовувати розроблені фахівцями методи. З питань діагностичної діяльності, за інформацією чи порадою вчитель повинен звертатися

до шкільного психолога, який повинен взяти на себе частину навантаження по діагностичної діяльності: адже це його робота.

З вищесказаного можна зробити висновок: діагностику неуспішності необхідно проводити на ранній стадії неуспішності в доступних для дітей формах, а також зацікавлювати і включати в роботу батьків невстигаючих школярів.

2.3. Корекційні методи впливу на неуспішність дітей молодшого шкільного віку

На перший план у роботі з неуспішними школярами повинні висуватися виховні та розвиваючі педагогічні впливи. Метою роботи з неуспішними визнається не тільки заповнення прогалин у їх навчальної підготовки, але водночас і розвиток їх пізнавальної самостійності. Це важливо тому, що, наздогнавши своїх товаришів, учень не повинен надалі від них відставати.

Допускається тимчасове зниження вимог до неуспішних школярам, що дозволить їм поступово надолужити згаяне. Здійснюється нейтралізація причин неуспішності (усунення негативно діючих обставин і посилення позитивних моментів).

При розробці шляхів вдосконалення навчально-виховного процесу, як правило, мається на увазі створення особливо сприятливих умов для невстигаючих шкідників. Сюди відносяться пропозиції до поліпшення обліку і контролю, рекомендації про те, як активізувати пізнавальну діяльність учнів та їх самостійність, посилювати творчі елементи в ній, стимулювати