ВИСНОВКИ

Основою правового статусу особи як одиниці населення як у державному, так і в міжнародному праві є громадянство. Громадян з державою поєднує стійкий правовий зв’язок, що проявляється у чітко визначених законодавством кожної країни взаємних правах та обов’язках. Громадяни мають певні права та обов’язки по відношенню до своєї держави, а держава забезпечує захист їх прав та інтересів як на своїй території, так і за її межами. Держави наділяють своїх громадян більш високим рівнем прав, ніж іноземців, у тому числі певною правоздатністю участі в управлінні державою безпосередньо або через представницьку систему. У демократичній державі громадянство забезпечує повноправне членство, яке дає право брати участь в управлінні державою і гарантує громадянинові право на захист з боку держави [21, с.388].

Інститут громадянства в міжнародному праві в процесі своєї еволюції зазнав суттєвих змін.

В Україні питання громадянства регулюються Конституцією України, Законом «Про громадянство України», низкою інших правових актів. На сьогодні Україна уклала численні міжнародні угоди з питань громадянства, бо саме міжнародно-правовими засобами виробляються основні стандарти у сфері громадянства. До найважливіших міжнародно-правових актів із питань громадянства слід віднести: Гаазьку конвенцію про деякі питання, що стосуються колізії законів про громадянство 1930 р., Загальну декларацію прав людини 1948р., Європейську конвенцію про громадянство (відкрита для підписання 14 травня 1997 p., Міжнародний пакт про громадянські й політичні парва, Конвенцію про скорочення випадків без громадянства 1961p., Конвенцію про статус апатридів 1954 p., та ін.

В даній роботі були розглянуті питання щодо способів набуття і втрати громадянства, подвійного громадянства і безгромадянства, правове становище окремих категорій осіб, інститут притулку. 

Право держав самостійно регулювати власне громадянство не може, звичайно, забезпечити повну узгодженість законів про громадянство різних