РОЗДІЛ 1

      ГРОМАДЯНСТВО ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Питання громадянства на міждержавному рівні врегульовано за допомогою численних нормативно-правових актів, серед яких можна назвати:

Конвенцію про громадянство заміжньої жінки від 20 лютого 1957 р. (набула чинності 11 серпня 1958 р., ратифікована Президією Верховної Ради СРСР 28 серпня 1957 р.); Конвенцію про скорочення випадків багатогромадянства та про військову повинність у випадках багатогромадянства від 6 травня 1963 р.; Конвенцію щодо спрощеного порядку набуття громадянства громадянами держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 19 січня 1996 р.; Європейську конвенцію про громадянство від 6 листопада 1997 р. (укладена у м. Страсбург, діє щодо держав-членів Ради Європи); Двосторонні міжнародні договори за участю України про усунення випадків подвійного громадянства (наприклад, Договір між Україною та Республікою Узбекистан про запобігання виникненню випадків подвійного громадянства від 5 грудня 1996 р., Договір між Україною та Грузією про запобігання виникненню випадків подвійного громадянства та усунення вже існуючого подвійного громадянства від 28 жовтня 1997 р.); Конвенцію, що регулює деякі питання, пов’язані з колізією законів про громадянство, від 12 квітня 1930 р. (Україна не бере участі); Конвенцію про скорочення без громадянства від 30 серпня 1961 р. (Україна не бере участі).

У зазначених нормативних актах визначено поняття громадянства, відповідно до якого — це правовий зв’язок між особою та державою незалежно від етнічного походження особи. У деяких випадках фізична особа може мати подвійне (множинне) громадянство, що означає одночасну належність особи до громадянства двох або більше держав (таких осіб прийнято називати біпатридами); або ж не мати громадянства жодної країни, — і тоді йдеться про особу без громадянства (апатрида). Кожна держава самостійно визначає належність особи до свого громадянства [6, с.76].