Авторські новотвори в «Московіаді» Юрія Андруховича
6

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИДІЛЕННЯОКАЗІОНАЛЬНОЇ ЛЕКСИКИ

Мовний розвиток стимулює передусім безперервну зміну мовних смаків та оцінок, які не завжди збігаються з традиційними, усталеними, прийнятими та закріпленими узусом, що обов’язково спричиняє появу в системі несподіваних окремих лакун, які логічно мають бути чимось заповнені. У процесі мовленнєвої діяльності, що «детермінує норму, мовне чуття, смак і навіть мовленнєву моду», іноді доводиться не лише «вибирати» з готового, давно апробованого матеріалу, але й конструювати на його основі щось нове, оптимальніше для конкретної комунікативно-прагматичної ситуації. Цим прагматичним цілям підпорядковані різнорідні результати дериваційних процесів, потенційні кандидати на «вільні» місця, які з’явилися в мовній системі [15, с. 6].

Неологізми можна поділити на загальномовні та індивідуальні (авторські). Загальномовні називають нове поняття, тобто виконують номінативну функцію, отже, є нейтральними [22, с. 81].

Трапляються в мовленні й індивідуальні засоби, властиві лише конкретному відрізку мовлення, конкретному  контексту, що створюються (а не відтворюються) саме в цьому контексті. До таких засобів – власне мовленнєвих, а не мовних – і належать оказіоналізми. Вони створені і живуть лише в певному контексті і поза цим контекстом не відтворюються, – наголошує В. Лопатін. У цьому полягає їх головна відмінність від нових слів, що увійшли в мову, стали загальновживаними (неологізмів) [17, с. 64].

Традиційно вважають, що термін «оказіональне слово» введено в науковий обіг наприкінці 50-х років ХХ ст. Його провідником у лінгвістику була стаття Н. Фельдман «Окказиональные слова и лексикография», з якою багато хто з мовознавців пов’язує початок вивчення оказіональних явищ у