Розділ 3. Типологія та класифікація злочинця

Типологія являє собою прийом (процедуру) наукового мислення і емпіричного пізнання. Вона полягає в розчленуванні явищ і об'єктів на окремі елементи (типи) за найбільш істотними ознаками, у виявленні відмінності між ними. Типологія використовується при аналізі структури різних соціальних явищ, людської особистості, зокрема особи злочинців. В останньому випадку в її основі містяться ознаки, причинно пов'язані зі злочинною поведінкою.

Слід відмітити, що механізм типологізації особистості, у тому числі типові ознаки соціального типу "особистість злочинця", подальша диференціація особистості цього типу може проводитися за деякими іншими типовими ознаками, а також, існує багато варіантів класифікації осіб цього типу особистості, тобто злочинців [12, 264]. Типологізація – це особливий різновид класифікації, який принципово відрізняється від інших видів останньої проведенням диференціації об'єктів за їх типовими ознаками, тоді як класифікація може здійснюватися за будь-якою спільною ознакою. На жаль, ця принципова розбіжність інколи не враховується дослідниками, у тому числі кримінологами, які, ігноруючи суттєву змістовну відмінність типології, нерідко вживали термін "типологія" там, де фактично мала місце класифікація. При цьому для обґрунтування типологічної основи такої класифікації як її підстава нерідко називається ознака, що дійсно є типовою, зокрема зміст антисуспільної спрямованості, її глибина та стійкість. Але, насправді, наявність такої підстави виводиться з характеристик мотивації злочинної поведінки, її змісту і стійкості [23, 74-75]. Мотивація, як відомо, є відображенням процесів функціонування мотиву (мотивів), який є лише однією ознакою особистості і, як було доведено раніше, не може слугувати підставою інтегративної її характеристики. Беручи за підставу типологізації не типові, а "найбільш важливі, сутнісні ознаки" (типологічно невизначені), та вважаючи такими ознаками мотиви, підтримує типологію особи злочинця за мотивами злочинного вчинку Ю.М. Антонян. Він вважає, що "мотив найбільш яскраво характеризує людину, і особистість є такою, як її мотиви" [3, 92]. Безперечно, мотив і мотивація діянь є дуже показовими для характеристики особи, вони свідчать про те, яка є особа, особливо у конкретний час, у конкретних відносинах і обставинах. Однак, не мотиви визначають особистість, а навпаки: мотиви є такі, як особистість, як тип її суспільної спрямованості. Досить замітити, що за наявності одного типу антисуспільної спрямованості особистості, диференційованого, скажімо, за її змістом, наприклад, за ставленням до людей, або за стійкістю цієї спрямованості, приміром, меншою чи більшою, прояви спрямованості згаданого типу особистості можуть реалізовуватися за самими різноманітними мотивами, межі яких у наведеній Ю.М. Антоняном "типології" навіть чітко не визначаються. Проте ці прояви й їх мотиви залишаються у межах того самого "свого" соціального типу. Пояснення цього феномену полягає у тому, що мотив, мотивація не належать до типових соціальних ознак, а є змінюваною категорією, що змінюється у межах певного соціального типу спрямованості. Так, криміногенна мотивація у будь-яких її різновидах, як правило, є похідною від суспільно небезпечного типу особистості антисуспільної спрямованості та дуже рідко, як виняток, може мати місце за асоціального чи антисоціального типів останньої. Нагадаємо, що за двох останніх антисуспільне ставлення не обов'язково проявляється у діяльнісній формі, а за її наявності по більшості не зачіпає основи життєдіяльності суспільства. Посягання на останні є ознакою набуття спрямованістю суспільно небезпечного типу. Зміна типів спрямованості не залежить від мотивів діянь. Тому диференціація особи за мотивами діянь є її класифікацією, а не типологізацією.