казковою), інколи- іменної частини складеного присудка (Людина народжена для щастя).

Дієприкметник здатний приєднувати до себе залежні слова і утворювати дієприкметниковий зворот (зачарувати- зачарований- зачарований красою). У реченні дієприкметниковий зворот виступає означенням (Обтяжена клунями, Параська мовчки збиралася нагору).

Дієприкметники інколи можуть втрачати ознаки дієслів і переходити в прикметники. При цьому вони починають виражати постійні ознаки предметів (колючий дріт, сидяча робота, спілий кавун).

Прикметники дієприкметникового походження не керують формами непрямих відмінків іменника і не можуть означатися словами з обставинами значення (дієприкметник: палена (спалена) сонцем рослинність- прикметник: палена цегла).

Дієприкметники можуть також переходити в іменники (полонений, уповноважений, завідуючий). Позначаючи осіб або предмети, ці слова набувають граматичних ознак, властивих іменникам: мають постійний рід і можуть мати число (ведучий- ведуча- ведучі), у реченні виступають підметом або додатком (Завідуюча за це дуже на нього розсердилася).

Дієприкметник — елемент книжного мовлення. В усному мовленні (у розмовно-побутовому стилі) він уживається рідко. До широко вживаних у всіх книжних стилях належать пасивні та активні дієприкметники минулого часу. Проте слід зазначити, що активних дієприкметників минулого часу із суфіксами -ш-, -вш- в українській мові не існує, тому чимало дієслів не мають відповідних дієприкметників.

Пасивні дієприкметники теперішнього часу вживаються головно в науковому та діловому мовленні (досліджувана проблема, обговорюваний проект і т. д.). Також у цих стилях уживаються активні дієприкметники теперішнього часу, особливо в науковому мовленні для позначення