Залишивши свою дружину без нагляду, Вільхельм відплив у чергове відрядження, а дружина потрапила під вплив ідей семінаристки Оттилії. Дружина – Гурлі, вирішила покинути свого чоловіка, написавши в листі: «Коли тепер прокинулася з нашого довгого сну і спитала себе, чи наше подружжя було справжнє, то мусила з смутком і соромом визнати, що ні! Кохання походить з неба (Мат., гл. ХІ, вірш 22 і далі)» [18, с. 273]. « Яке земне, буденне було наш кохання. Чи наші душі жили у такій гармонії про які пише Платон («Федон», кн. VI, розд. 2, параграф 9)? Мусимо визнати, що ні! Чим я була для тебе? Ключницею і – о, який сором! – коханкою! Чи наші душі розуміли одна одну? Мусимо визнати, що ні!» [18, с. 274]..

Перед відрядженням чоловіка ми бачимо, що він невимовно любить свою дружину і сім’я для нього понад усе: «І йому не набридало дивитися на неї, розмовляти з нею та цілувати її, коли тільки траплялася нагода» [18, с. 272].

Найперше на що звернула увагу Отилія і що перше вирішила виправити – це релігія. Усі члени сім’ї не надто релігійні, про що свідчить початок оповідання: « […] треба встигнути на вранішню зорю, хай їй чорт, на ту кляту молитву, без якої я чудово обійшовся б!» [18, с. 270]. Для чоловіка це не є важливим, найдорожче для нього сім’я, навіть коли вони пливли з дружиною на човні, він запитав: «Чому ти не взяла з собою дитини?» [18, с. 271]. Він хороший батько, в листах він постійно запитує про них: « Як ви там живете? Чи Боб уже одержав нові черевики? Чи вони прийшлися на нього?» [18, с. 273], « Чи плаче мій син, чи шумить моя липа, чи співає мій соловейко, чи танцює моя люба лялька? Нехай завжди танцює, бо тоді старий Паль стає щасливий» [18, с. 276].

Отож, для Вільхельма родина – це цілий світ і найгірше для нього бути його позбавленим.

Чоловік не розуміє, що трапилось, але хоче, щоб все було як і раніше. Він пише дружині, спростовуючи і пояснюючи всі, на його думку, безглузді її твердження: «Вибач, але це теж брехня. Ти ж не їла на кухні, не