2.2. Мемуарна проза Ірини Жиленко: книга спогадів «Homo feriens»

Будучи видатною поетесою, Ірина Жиленко віднедавна зарекомендувала себе і як талановитий прозаїк та неперевершений мемуарист. На цьому наголошує Л. Тарнашинська: «Після того, як вона (Ірина Жиленко) опублікувала свої спогади «Homo feriens», мало говорити про неї як про визначну поетесу другої половини ХХ століття. Вона стала ще в один ряд з помітними мемуаристами, вписавши яскраву сторінку у відтворення у Слові тієї епохи, яку ми звемо шістдесятництвом і яку ще нам належить сповна дослідити, проаналізувати й осмислити».[35,335]

Згадана книга може цілком справедливо називатися антологією шістдесятництва не лише через свою насиченість датами і подіями, пов’язаними із перебігом літературного процесу і літературної історії України як такої, а й через те, що в цій книзі подано погляд на події, так би мовити, зсередини. [21]

Про вартість книги говорить М. Коцюбинська у передмові до спогадів, відзначаючи, що найціннішим у спогадах Ірини Жиленко, вміщених у «Homo feriens», є насамперед «живі кадри мінливого буття, дивовижний ефект присутності».[30,6] М. Коцюбинська наголошує на тому, що книга – це не просто сторінки і рядки, а «тіні забутих і незабутих предків», що в книзі не просто подано опис подій, зустрічей тощо, а «зупинено мить, що тисячма нитками проростає у свідомості й пам’яті і творить, зрештою, образ епохи і колективний портрет її персонажів» [30,6]. І справді, складаючись із великої кількості ниток, які пов’язують читачів із літературним і культурним минулим України, творіння Ірини Жиленко стає панорамним зображенням історії шістдесятництва від часу виникнення цього явища.

Крім сказаного про «Homo feriens. Спогади», варто відзначити загальний настрій, яким просякнутий увесь твір, починаючи від самої назви, переклад якої звучить як «Людина святкуюча». Мова йде про всеохопний оптимізм і непереможну віру в сили людини, які неможливо оминути увагою. Розповідь