- з одного боку, - всі об'єктивні дані, що відносяться до будь-якого тексту або інформаційних систем;

- з іншого боку, ніяка інтерпретація, навіть в природничих науках, тим більше в гуманітарних дисциплін не може підходити до свого об'єкту без будь-яких ідей, теоретичних уявлень, цінностей орієнтації, тобто без того, що пов'язане з діяльністю пізнавання суб'єкта.

В якій би формі не здійснювалася інтерпретація, вона найтіснішим чином пов'язана з розумінням, того що служить його вихідною основою.

Смисли, які індивід приписує об'єктам розуміння, він черпає з свого внутрішнього світу - світу індивідуальної свідомості, відображає основу розуміння. Цей світ формується на основі мови та чуттєвих вражень, і включає в себе наочні і абстрактні образи, зв'язки між ними, знання, вірування індивіда, його морально-етичні норми. 

У цей світ на ряду з образами реальних чуттєво-сприйманих речей входять уявлення про абстрактні об'єкти. Вони сусідять з образами, створеними уявою, - і всі ці образи пов'язані з єдиним центром, що дає їм життя, - індивідуального Я, який в інтерпретації грає роль індивідуального контексту. Зустрічаючись з мовними виразами, текстами, предметами культури, явищами природи, людина включає їх у свій внутрішній контекст, асоціюючи з ними ті чи інші смислові одиниці, і, таким чином зраджує їм інтерпретацію, наділяючи їх змістом.

З того, що в процесі розуміння індивід сам приписує сенс об'єкту, зовсім не випливає, що будь-яке порозуміння в рівній мірі прийнятно.
Інтерпретація об'єкта завжди носить гіпотетичний характер і може бути переглянута.

Таким чином головна мета розуміння полягає в тому, щоб надати зміст об'єкту пізнання.

Основою розуміння, тобто тим джерелом, яке постачає нас інтерпретаціями, є індивідуальний смисловий контекст, який представляє собою систему взаємопов'язаних смислових одиниць[6, 74].