Вступ

Серйозні труднощі, з якими зштовхнулася незалежна Україна в останнє десятиліття, змушує вчених-суспільствознавців більш пильно і глибо­ко аналізувати систему соціального керування, що відбуваються в ній зміни. На рубежі XX-XІ століть керування стає могутнім фактором соціального розвитку. Використовуване як  механізм дозволу протиріч воно може як сприяти прогресові, так і перешкоджати йому. Тому подолання кризового стану, що переживає наша країна, багато в чому залежить від того, наскільки ефективно організована управлінська діяльність на всіх рівнях господарювання.

Соціальні перетворення українського суспільства привели до серйозних трансформацій у системі керування. Відбулося звуження сфери застосування методів цільового керування, і особливо планування. У нині діючій системі соціального керування функції, раніше виконувані плануванням, розподілені між прогнозуванням і програмуванням, тобто прогнозам і програмам запропоновані ті властивості, що їм об'єктивно не властиві.

Така підміна одного інструмента іншим породжує протиріччя між суб'єктами господарського і громадського життя і знижує ефективність управлінської діяльності на всіх рівнях. Необхідно відтворити систему планового керування і чітко визначити в ній місце і функції соціального прогнозування і програмування. Це тим більше важливо тому, що ключовими тенденціями сучасного етапу соціального розвитку є розширення безпосередніх зв'язків між учасниками суспільного виробництва за допомогою формування робочих мереж (network) і зміцнення прямих форм кооперації, зростання ролі суб'єктивного фактора соціально-економічних перетворень і обумовлене їм ускладнення механізмів соціальних цілей. Отже, потрібно не звужувати, а розширювати сферу застосування цільових методів керування і використовувати прогнозування, планування, проектування і програмування не як взаємовиключні, а як доповнюють один одного.