У той же час у соціологічній теорії не склалося єдиного представлення про те, що такий соціальний розвиток, які його закономірності, рушійні сили і механізми. Дотепер відкритими залишаються питання про методологічні принципи дослідження соціальної реальності, про вихідні посилки соціального аналізу суспільства й ін. Так, у класичній соціології сформувалися три парадигми, що пояснюють процеси соціального розвитку виходячи різних методологічних основ: еволюціонізм (О. Конт, Г. Спенсер, Л. Морган, Э. Дюркгейм, Ф. Теніс, Л. Уорд), циклічні теорії (Н. Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнби, П. Сорокін), історичний матеріалізм (К. Маркс, Ф. Энгельс).

Найважливіші положення названих теорій не втратили актуальності і в да­ний час. Так, ідеї еволюціонізму знайшли відображення в концепції неоеволюціонізму  (Л. Уайт, Дж. Стюард, М. Салинс, Т. Парсонс, Ж. Ленски й ін.), у теоріях модернізації і конвергенції (Д. Аптер, Ш. Айзенштадт, Дж. Гэлбрейт, К. Керр, Д. Лернер, У. Ростоу, С. Хантингтон і ін.). Історичний матеріалізм одержав розвиток у вітчизняній науці (Ж. Келле, В. Мишин, И.Фролов і ін.), а також у творчості багатьох закордонних дослідників (Д. Лукача, А. Грамши, Э. Фромма й ін.).

Однак у XX столітті акцент переноситься на розробку теорій соціальної дії (У. Бакли, А. Этциони, А. Турен, Э. Гидденс М. Арчер), становлення (П. Штомпка). Для дослідження соціальних змін починаються також спроби застосовувати математичну теорію катастроф, що спирається на си­не­ргетику як нове парадигмальне ядро наукової картини світу (В. Арнольд, Дж. Касти, Ю. Осипов, И. Шургалина).

Розмаїтість суперечливих концептуальних підходів до вивчення суспільства і його динамічних характеристик свідчить про те, у соціології поки не сформувалася струнка теорія, здатна виходячи з принципу системності адекватно пояснювати соціальні явища і процеси, їхня наступність і мінливість, співвідношення тимчасових модусів у соціальному розвитку й володіюча достатньою прогностичною здатністю, завдяки якій можна з визначеним ступенем вірогідності передбачати майбутнє і керувати процесами соціальної трансформації. Це створює серйозних труднощів в організації керування суспільством. Тому обґрунтування теоретичної концепції соціального розвитку, що може бути покладена в ос­нову соціального програмування, виступає актуальною науково-практичною задачею, що вимагає рішення в рамках соціології керування.