Разом з людьми, як відомо, з'явилося і управління. Адже там, де хоча б дві людини об'єднувалися в спільному прагненні досягти певної мети, поставало питання щодо координації їхніх дій. Саме тому хтось із них повинен був узяти на себе функції керівника, керуючого. Друга людина ставала відповідно його підлеглим, виконавцем.

Нині неможливо встановити якими методами управління користувалось первіснообщинне суспільство. Можливо, допомагали кийок вождя, заклинання шамана чи кусень мамонтятини, якщо той, звичайно, був. Однак, звернувшись до письмових історичних свідчень, можна стверджувати, що вперше проблему управління взялися розв'язувати стародавні єгиптяни. Саме вони ще шість тисяч років тому дійшли висновку щодо необхідності цілеспрямованої діяльності людей, її планування і контролю за результатами. Виникло також питання децентралізації управління. Відтоді й започатковано консультування фахівців з різних "вузьких" проблем і письмові запити.

Певний вклад у теорію управління було зроблено в епоху античності.  Ідею необхідності спеціальних досліджень причин, що спонукають людей до дії, висунув персидський цар Кір. Цей правитель розглянув також проблему складання планів та обробки управлінської інформації. Пізніше "методами виконання трудових операцій" та їхньою ритмічністю успішно опановували в Греції, а принцип спеціалізації сформулював Платон.

У скарбницю управлінських ідей певний внесок зробив Олександр Македонський. У 325 р. до н. є. він створив, хоча й для військових цілей, перший штаб. А 284 р. н. є. римський імператор Діоклетіан застосував принцип делегування повноважень.

У Європі цими проблемами, однак значно пізніше, займався італієць Нікколо Макіавеллі. Після перемоги на Заході промислової революції (друга половина XIX ст.) ситуація різко змінилася - усіма сферами життя суспільства заволоділи ринкові відносини. Великі фірми потребували керівників вищого й середнього рівнів. Вони повинні були приймати грамотні й раціональні рішення, працювати о багатьма людьми, які вже не підкорялися військовій дисципліні, а були вільні в своїх вчинках. Зрозуміло, що від керуючих вимагалися компетентність, високий професіоналізм, вміння порівнювати свою діяльність з вимогами існуючих законів. їм не потрібно було власноруч утримувати підданого в покорі, збирати податки й керувати військами.