Вступ

У період духовного й національного відродження України, становлення її як незалежної держави все більшої актуальності набуває процес гуманізації суспільства. Глобальні зміни у світі перетворення, що відбуваються в суспільстві в цілому, потребують істотних змін у системі освіти, принципах її організації, формах і методах навчально-виховного процесу, зокрема розробки і впровадження сучасних освітніх технологій навчання та виховання.

Сучасна філософська, культурологічна й психолого-педагогічна науки виробили значну кількість теоретико-практичних знань із питань організації навчально-виховного процесу в вищих навчальних закладах. Так, в роботах В.Афанасьєва, Г.Балла, О.Винославської, М.Євтуха, В.Кременя, С.Максименка, Е.Машбиця, А.Пригожина, М.Поташніка, В.Садовського, М.Смульсон, А.Фурмана, Ю.Швалба та ін. представлені системно-діяльнісний підхід як теоретико-методологічна основа дослідження психолого-освітніх проблем вищої школи та психолого-генетичний підхід до розробки та впровадження сучасних технологій навчання в освіті.

Безпосередньо впровадження сучасних технологій навчання у вищих навчальних закладах різного рівня вивчали В.Безпалько, В.Бондар, Г.Бордовський, О.Гаврилюк, О.Долженко, М.Кларін, Н.Корсунська, І.Прокопенко, А.Слободянюк, Д.Чернилевський, Ф.Янушкевич та ін.

Теоретичні й практичні аспекти сучасних технологій організації навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах розглядались у низці дисертаційних досліджень різних років, зокрема в дослідженнях О.Гохберг, О.Євдокимова, А.Слободянюка та ін.

Розробка та впровадження сучасних освітніх технологій потребує нових підходів до управління, залучення до традиційної системи навчання і виховання принципово нових елементів, оскільки цей процес не зводиться лише до збільшення суми знань та розвитку професійної спрямованості майбутніх фахівців, а передбачає досягнення нової якості організації навчально-виховного процесу, урахування сучасних підходів до організації суб'єктів діяльності в процесі професійної підготовки.