Але наші переконання не завжди вдалі "кермо і вітрила". Більшість з переконань українців обмежують і послаблюють їх: "Я - якийсь не такий; інші - не такі, як треба; світ - жорстокий і не привітний".

Ці переконання немовби клітка для нас. Прикладом є притча про ведмедя, якого певний час тримали в клітці. Там він міг пересуватись на три кроки вперед і на три назад. Коли його випустили у великий вольєр, він продовжував ходити тим самим маршрутом. Тож треба позбавлятися "кліток" в наших головах.

Сенс життя - це пізнання і творення. Щасливою є та людина, яка прокидається переповненою задумами, що навіть забуває поснідати. Великим щастям є знайти своє покликання, свою місію.

Визначити її не складно. Запитайте себе: якою справою хотіли б займатися навіть тоді, коли б за дозвіл це робити ви погодились заплатити?

У спадок від своїх батьків ми часто отримуємо невдалі моделі успіху. Це такі: будь кращим, будь сильним, поспішай, старайся, радуй мене.

Бути кращим неможливо, бо завжди знайдеться хтось кращий. Бути сильним - "чудовий" спосіб отримати інфаркт або інсульт, бо ще Авіценна казав, що невиплакані сльози руйнують внутрішні органи.

Старайся і поспішай - всім відома приказка, коли корисно поспішати.. Радуй мене - це роби те, що потрібно комусь, не звертай уваги на себе. Живучи в цих догматичних системах, ми несвідомо подавляємо свої власні цінності.

Життя не складається лише з накопичення і споживання; чуттєвих насолод; досягнення кар'єрних щаблів. Існує щось більше - знайти сенс буття. Відсутність сенсу свого життя породжує в людини, на думку Франкла, стан екзистенціального вакууму.

В кожний життєвий період ми знаходимо свої актуальні сенси. Дитинство - це радісне пізнання світу і отримання чуттєвих насолод; юність - соціалізація; дорослий вік - пошук і реалізація свого покликання, справи, якій служиш.

Зрілість - повернення до самого себе, зустріч зі своїм "Я", перехід на вищий рівень - рівень "свідка", який вже не оцінює і не осуджує.