Характерним для управління взагалі, як стверджує кібернетика, є те, що воно властиве лише системним об’єктам:

- метою управління є впорядкування системи; перебудова системи здійснюється шляхом переробки інформації,

- встановлення зворотного зв’язку;

- кожна самоуправляюча система поділяється на дві підсистеми: управляючу і підсистему, що управляється.

Управління освітою це педагогічна категорія, що регулює економічну,

соціально-політичну та духовну сфери життя. Термін «управління» увійшов до освітянської галузі в другій половині 70-х років, змінивши термін «керівництво». У цей період під впливом ідеї соціального управління (праці В. Афанасьєва, Д. Гвішіані та інших) розпочинається перехід від школознавства до розробки основ внутрішкільного управління. Сучасні тенденції шкільного реформування зумовили виникнення нової управлінської філософії, що ґрунтується на мотиваційно-системному підході та особистісно орієнтованій меті його здійснення. М. Поташник і В. Лазарев розуміють під управлінням цілеспрямовану діяльність усіх суб'єктів, яка забезпечує становлення, стабілізацію, оптимальне функціонування та обов'язковий розвиток школи. Якість управління педагогічним колективом зумовлюється метою освіти: формуванням вільної, демократичної, творчої особистості.

Теорія управління освітою та загальноосвітніми навчальними закладами розробляється останнім часом досить активно. Л. Ващенко, Г. Єльникова, В. Зверева, Г. Дмитренко, Л. Калініна, Л. Клокар, Л. Карамушка, В. Маслов, В. Олійник, В. Пікельна досліджують питання управління загальноосвітніми навчальними закладами як соціальними системами з урахуванням інноваційних змін, що відбуваються на початку XXI ст. В. Маслов розробив модель системи функціональної компетентності сучасного керівника педагогічного колективу, визначив функції управління навчальним процесом.