ВСТУП

          Сучасні правознавці все частіше указують на те, що сьогодні в світі спостерігається тенденція  до зближення національних  правових систем за їх основними ознаками, що виявляється, в першу чергу, в поєднанні механізмів законодавчого та прецедентного регулювання суспільних відносин у країнах англосаксонської  та  континентальної  правових  сімей. Зокрема, протягом  ХХ ст. у романо-германській правовій  сім’ї правотворчі повноваження судів  були  визнані  багатьма  науковцями  і  на практиці значно зросли (хоча основним джерелом права досі залишається і, очевидно, буде залишатися нормативно-правовий акт). 

В  Україні  акти  органів  судової  влади  також відіграють помітну роль у процесі нормативного регулювання суспільних відносин. Враховуючи це, все більше  українських вчених погоджуються із тим, що судову практику слід визнати джерелом вітчизняного права.

Зокрема, одним з важливих питань на сьогодні є питання місця та ролі судової практики у сфері регулювання не лише матеріального, але й процесуального права. Так, з огляду на те, що цивільні процесуальні правовідносини є одним з найбільш поширених способів забезпечення інтересів громадян, питання використання судової практики як джерела цивільного процесуального права на сьогодні є надзвичайно актуальним.

Доцільно наголосити, що в правовій доктрині аналізованому питанню приділяється достатньо поверхнева увага в контексті дослідження питання джерел цивільного процесуального права. В науковій літературі недостатньо окреслені сутнісні зв’язки взаємовпливу судової практики та цивільного судочинства. В процесі проведеного дослідження використовувались наукові напрацювання таких вчених, як А. Безина, Р. Давид, Л.О. Корчевна, М.В. Мазур, Б.В. Малишев, А.В. Андрушко, Ю.В. Білоусов, Р.О. Стефанчук, О.І. Угриновська та інші.