Права людини - це ті соціальні спроможності вільно діяти, самостійно обирати вид і міру своєї поведінки з метою задоволення різнобічних матеріальних і духовних потреб людини шляхом користування певними соціальними благами в межах, визначених законодавчими актами.

Для кращого розуміння сутності цього поняття слід звернути увагу на такі його аспекти: 1)права з'являються у людини від моменту народження як невід'ємні умови фізичного і соціального існування та розвитку і, водночас, як засіб і мета життя, незалежно від того, усвідомлюються вони людиною чи ні; 2) змістом права людини - це такі її соціальні можливості, які пов'язані з конкретно-історичними умовами об'єктивно обумовлені досягнутим економічним і культурним рівнем життя суспільства, вони виявляють сукупність потреб, задоволення яких сприяє забезпеченню; 3) права людини - це категорія можливої поведінки людини їх реалізація залежить від бажання конкретної людини, а держава не може і не повинна примушувати до використання прав. людині певного стандарту життя, характерного для конкретного суспільства; 4) права людини мають універсальний характер, неподільні, взаємопов'язані та взаємообумовлені, вони є надбанням кожної людини.

Поняття «свобода» в його суб'єктивному значенні тотожне поняттю «суб 'єктивне право», і його застосування пояснюється історичними чинниками. Водночас у юридичній літературі звертається увага на те, що поняття «свобода» більшою мірою пов'язане з характеристикою таких правочинів особи, які визначають сферу її самостійності, захисту від втручання в її внутрішній світ (свобода думки і слова, свобода світогляду і віросповідання тощо) [3, с. 150].

Отже, права людини є природніми правами, які належать усім від народження незалежно від державної приналежності, а права громадянина – це позитивні права, які належать особі внаслідок приналежності до конкретної держави з якою він має правовий зв'язок.