Павсаній надалі стверджує, що «як такий, кожен вчинок ані хороший, ані поганий» (Symp. 181a), тобто в самих речах цінностей нема, вони надаються їм самими людьми. Відповідно, кожний такий «нейтральний» вчинок, який не містить в собі жодної аксіологічної вартості, може стати або поганим, якщо його роблять одним чином, або хорошим, якщо його здійснюють правильно та гармонійно. Фактично, звідси слідує, що будь-який вчинок може стати хорошим, задоволення будь-якого бажання може стати прекрасним, якщо тільки йому надано людиною відповідного методу здійснення.

     Маніфестація цих поглядів Павсанія захована наприкінці першої частини його промови – а саме в пропозиції введення нового закону, який міг би наказати належним чином кохати юнаків (себто лише згідно с Еросом небесним, нехтуючи Еросом посполитим) (Symp. 180e). Тут Павсаній згадує Еліду, Беотію, Іонію та ставлення в них до чоловічого кохання і стверджує, що це ставлення різниться не через саму природу цього кохання, а через дуже різні «позитивні закони», що діють в цих країнах, тобто через досить релятивні оціночні судження. (Symp. 182a-184c). Серед усіх перелічених країн Павсаній виділяє Афіни, які він вважає майже взірцем правильного законодавства, хоч і досить важкого для розуміння.

      Як стверджує Павсаній, в Афінах вважають достойнішим відкрите кохання, яке не приховують; вважають, що кохати варто не тих, хто вродливійший, а тих, хто шляхетніший та кращий. В Афінах заохочуються змагання за прихильність юнака, а перемога в цих змаганнях варта найбільшої похвали. Причому досягти перемоги можна будь-якими методами – адже закоханому мужу дозволено все. Він може присягати, благати, запобігати по-рабському та вмовляти об’єкт свого кохання – коли ці дії робляться не заради власної користі, а задля Ероса, вони вважаються шляхетними. Навіть боги стверджують, що любовної присяги не існує і тому пробачають закоханому її зламання. Тобто найпрекраснішим в Афінах вважають взаємне відкрите кохання чоловіків – коли з