ВСТУП
Не останнє місце в потоці різноманітних життєвих ситуацій, з якими стикається, або в які потрапляє людина займають обставини, пов’язані з питаннями дарування. Найчастіше, звичайно, при цьому згадуються дні народження, адже тут присутні і дарувальник, і обдаровуваний, і є предмет дарування - дарунок, щодо якого між сторонами фактично укладено усний договір дарування.
Базовим правовим положенням всієї конструкції нормативно-правових актів держави, що регулюють правові основи здійснення дарування є норма ст.41 Конституції України [3, с.11], відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю. Звідси, очевидно, випливає і право особи на безоплатну передачу належної їй власності іншій особі. Його конкретизовано й унормовано в Цивільному кодексі України, де законодавець відповідним питанням присвятив окремуглаву (Глава55) [6, с.203].
Майнові відносини у демократичному суспільстві у своїй переважній більшості носять оплатний характер. Оплатність відносин з участю фізичних та юридичних осіб випливає з майнової відокремленості, госпрозрахункової самостійності підприємств різних форм власності та організаційно-правових форм діяльності. Для відносин, учасниками яких є громадяни, принцип оплатності має вирішальне значення, оскільки у такий спосіб дозволяє забезпечити не тільки їхні матеріальні, а й духовні потреби.
Але разом з цим в умовах розвитку ринкових відносин існують і все більше розвиваються безоплатні майнові відносини. Юридичні та фізичні особи передають один одному безоплатно з дотриманням встановленого порядку матеріальні об’єкти, що не є результатом їх господарської діяльності, наприклад підприємства, будівлі і споруди, особливо, якщо вони зведені за рахунок бюджетних асигнувань. Безоплатний розподіл майна застосовується й у відносинах держави з громадянами. Проте не всі ці відносини набувають цивільно-правової форми. Безоплатна передача майна у власність або в користування іншій особі отримує цивільно-правовий вираз тільки у випадках, коли вона