Названі цілі хоч і неоднакові за значенням та масштабами, але перебувають у тісному взаємозв’язку. Частіше за все одну мету не можна поставити та досягти її незалежно від інших.
4.2 Об’єкти, суб’єкти та головні важелі державного регулювання
економіки.
На підставі досвіду розвинутих країн українські вчені-економісти сформулювали головні напрями та інструменти державного регулювання економіки. У процесі ринкової трансформації економіки України найдоцільнішим є використання на практиці таких інструментів державного регулювання, як фіскальна політика, грошово-кредитна політика НБУ, інвестиційна політика, регулювання цін і валютного курсу, державні замовлення (контракти).
Нагадаємо, що головні елементи механізму державного регулювання економіки описують терміни: суб’єкт, об’єкт, методи і засоби.
Суб’єкти — це носії, виразники та виконавці господарських інтересів, насамперед соціальні групи, що відрізняються одна від одної за такими ознаками: майно, доходи, види діяльності, професії, галузеві та регіональні інтереси.
Це — наймані робітники та власники підприємств, фермери та земельні власники, управлінці та акціонери, інвестори та ін. У кожної з цих груп є свої інтереси, зумовлені їхнім соціально-економічним становищем, а також належністю до того чи іншого регіону, виду діяльності.
Виразником господарських інтересів у ринковій економіці є об’єднання, асоціації, профспілки, спілки підприємців і фермерів тощо. Виразниками соціально-економічних, культурних, екологічних, регіональних інтересів є також політичні партії. Наймогутніші виразники господарських інтересів — це спілки підприємців та профспілки. Вони реалізують власні концепції соціально-економічної політики, намагаючись максимально вплинути на державну економічну політику.