2.2. Зміст, форма та структура  Конституції України

Основний Закон можна розглядати із соціальної, політичної та юридичної позицій. Із соціальної - як прояв громадської злагоди, волі всіх членів українського суспільства, своєрідний договір, що створює засади державної стабільності, розвитку і становлення кожного індивіда. У цьому сенсі Конституція є первинним фіксатором суспільних відносин, а тому має установчий характер. Із політичної - як підґрунтя здійснення державної влади, її функціонування згідно з принципом поділу єдиної державної влади на гілки, як акт державно-владного характеру, вона закріплює механізм участі громадян, їх об'єднань, політичних партій у діяльності державних органів. З юридичної - як нормативно-правовий акт, що має вищу юридичну силу й безпосередньо регулює суспільні відносини в різних сферах життя держави, закріплює підвалини правової системи [26, с. 47-48].

За  своєю сутністю Конституція України є актом найвижчої юридичної сили, що належним чином унормовує політичну волю народу України як носія суверенітету і єдиного джерела влад в Україні.

За своїм змістом  Конституція Україіни є універсальним регулятором найважливіших суспільних відносин в усіх сферах  суспільного та державного ладу України – у поітичній, економічній, соціальній, культурній(духовній), екологічній, інформаційній та інших.  Основний закон унормовує загальні засади. Принципи всіх основних інститутів національного конституційного права – інституту основ конституційного ладу, інституту конституційно-правового статусу людини і громадянина , інституту безпосередньої демократії, інституту основ організації та діяльності органів держави, інституту адміністративно-територіального устрою України та інституту правового захисту України.

За своєю юридичною силою Конституція України є головним, найважливішим нормативно-правовим актом у системі джерел національного права України, основним  джерел конституційного права і всіх інших галузей