для відчуження земельних ділянок на підставі інших договорів (угод, правочинів), у т.ч. не передбачених законом.

За своєю юридичною природою угоди щодо земельних ділянок мають не лише цивільно-правовий, а й публічно-правовий характер, оскільки їх укладення і виконання опосередковано рішеннями органів державної влади та місцевого самоврядування щодо визначення правового режиму землі як предмета угоди, а також оформленням прав на неї.

Нами проаналізовано загальні вимоги до змісту цивільно-правових угод. З огляду на те, що вимогами ст. 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав, нами висловлено думку про те, що включення до обов’язкових вимог договорів вимоги про момент переходу права власності на земельну ділянку є недоцільним. З огляду на це запропоновано виключити п. з) із ч. 2 ст.132 Земельного кодексу України.

Новелою Земельного кодексу можна вважати продаж земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах. При застосуванні конкурентних способів продажу земельних ділянок або прав на них досягається максимальна вигода.

Особливою формою правонобуття земельної ділянки є набуття її за давністю користування, яка базується на сукупності вимог, які пред'являються законодавцем до такого володіння. Такими вимогами є добросовісність заволодіння майном, відкритість, тривалість і безперервність володіння ним. Відсутність будь-якої однієї з названих умов свідчить про неможливість реалізації норм інституту набувальної давності.

На нашу думку, недоліком законодавчої техніки, що суперечить самій суті добросовісності як необхідної умови набувальної давності, є зазначення у Земельному кодексі лише про добросовісність користування земельної ділянки, в той час як вимога добросовісності заволодіння відсутня. Запропоновано внести зміни до Земельного кодексу шляхом доповнення ст. 119 означеного кодексу положенням про добросовісність набуття земельної