Найбільш розповсюдженою є класифікація мірою впливу регулятивних заходів на пропозицію грошей. Виділяють два типи:

−                   політику експансії;

−                   політику рестрикції.

Політика експансії полягає у швидкому збільшенні пропозиції грошей. Наслідком є інфляція. Тому політику іноді називають політикою «дешевих грошей». При проведенні експансійної політики послаблюється контроль і обмеження комерційних банків. Метою              проведення   політики  експансії   є   економічне  зростання, зменшення безробіття, посилення ділової активності тощо.

Політика рестрикції полягає у зменшення маси в грошей обігу, тобто скорочення пропозиції грошей. Політика досягається за допомогою обмежень грошово-кредитної емісії, зменшенням обсягу рефінансування комерційних банків, а також скорочення кредитування населення та суб’єктів господарювання. Політику ще називають політикою «дорогих грошей» і спрямована вона на гальмування інфляції. Але разом з цим вона знижує зайнятість населення, зменшує ділову активність і обсяги виробництва товарів і послуг [6, c. 49].

В Україні грошово-кредитна політика остаточно була сформована у 1999 р. після прийняття Закону «Про Національний банк України». Законом було створено Раду НБУ, яка була призначена для визначення грошово-кредитної політики.

Грошово-кредитна політика виконується набором інструментів, які застосовуються у різних країнах по різному.

Отже, можна зробити висновок, що грошово-кредитна політика спрямована на регулювання стабільності економіки держави, сприянню розвитку грошово-кредитного ринку та економічному зростанню, а також збільшенню зайнятості та стримуванню інфляції.