Заходи, спрямовані на нормалізацію виробництва знайшли своє відображення в  “Національному законі про відновлення промисловості” ( NIRA- National Industrial Recovery Act), прийнятому 16 липня 1933р. В основу цього закону було взято план , запропонований в 1931р. президентом компанії фірми " General Electric " Джерардом Своуп, схваленому Торговою палатою США. Закон наказував всім асоціаціям підприємців виробляти кодекси "чесної конкуренції", які визначали умови, обсяг виробництва, мінімальний рівень цін. При цьому з підприємств, що прийняли такі кодекси знімали антитрестівські заходи впливу. Такий розклад був вигідний великим монополіям, які фактично визначали умови виробництва і збуту за своїми галузям. Було складено близько 557 основних і 189 додаткових кодексів, що охопили понад  95 % робітників. Прийняття кодексів сприяло примусовому  картелювання промисловості.^[1]

         В прийнятому законі містилися також норми соціального характеру. Наприклад, стаття 7 NIRA вводила обмеження на тривалість робочого тижня і наказувала обов'язковий мінімум оплати праці. У ній також визнавалося право організації профспілок і укладення колективних договорів, що по суті давало можливість захисту працівниками підприємств своїх законних прав та інтересів. З цією ж самою метою у 1938р. був прийнятий закон про справедливі умови праці, яким заборонялося використання дитячої праці, на підприємствах федерального значення встановлювалися єдині норми заробітної плати, її мінімальний і максимальний рівень, максимальні межі тривалості робочого тижня - 44 години ( 7-8 годин на день) і кількості виробленої продукції. Водночас фінансову підтримку з федеральних ресурсів отримували перспективні підприємства і галузі. Надалі Рузвельт посилив натиск на монополістичний капітал з метою розширення дрібної та середньої приватної ініціативи, а також

^[1] Коломойцев В.Е. 100 дней президента Рузвельта. – М., 1997. – С. 102.