проповідувати Євангеліє. У 1918 р. в Києві відбувся Перший всеукраїнський з'їзд баптистів, а в 1921 р. в Єлисаветграді на Другому всеукраїнському з'їзді баптистів було проголошено утворення Всеукраїнського союзу баптистів .

Переслідування євангельських віруючих радянською владою почалося в Україні з 1927 р. Багато євангельських віруючих в кінці 20 -х років стали жертвами розкуркулення і були переселені з України в Сибір, Киргизію, Казахстан і на Далекий Схід. Починаючи з 1929 р. переслідування віруючих прийняло систематичний і спланований характер. Все керівництво союзів, більшість пресвітерів і навіть просто активні віруючі були репресовані. Велика кількість з них не повернулося з місць ув'язнення . Доми молитви були відібрані. Величезну кількість Біблій та духовної літератури було конфісковано. Особливим методом знущань була невидача продовольчих карток євангельським віруючим. Однак, незважаючи на всі гоніння, віруючі продовжували збиратися нелегально.

Поява баптистських церков на Західній Україні, яка в довоєнний час була під владою Польщі, припадає на 1920-1925 рр. і пов'язана з місіонерською діяльністю українських проповідників - реемігрантів з США. У 1925 р. відбувається перший з'їзд баптистів Галичини, а у 1938 р. тут налічувалося 115 баптистських церков.

З 1941 р., коли Німеччина напала на Радянський Союз, влада тимчасово припинила утиски віруючих. У травні 1942 р. з керівників союзів баптистів та євангельських християн, що залишилися в живих після репресій, була створена тимчасова Всесоюзна рада євангельських християн і баптистів, яка закликала євангельських віруючих усіма силами захищати Вітчизну. На окупованій території об'єднання євангельських християн і баптистів відбувалося стихійно, незалежно від керівництва союзів. У 1944 р. з дозволу влади в Москві було проведено Всесоюзну нараду євангельських християн і баптистів, наслідком якої стало утворення з Союзу євангельських християн і Союзу баптистів єдиного Союзу євангельських християн-баптистів. Згодом до цього Союзу під тиском влади приєднались п'ятидесятники, меноніти, а також деякі інші євангельські віруючі. У 1954 р. після смерті Сталіна відбулася амністія і реабілітація частини євангельських віруючих. Однак М.С.Хрущовим була розпочата нова кампанія боротьби з релігією, яка досягла апогею в 1959-1964 рр. Членам церков і їх дітям не давали можливості навчатися у вищих навчальних закладах. Проти багатодітних родин віруючих відкривали справи з метою позбавлення батьківських прав . Віруючих звільняли з роботи . Віруючих школярів та вояків публічно принижували і намагалися «перевиховувати». Формувалася громадська думка про християн, як про людей темних і забитих, розповсюджувалися брехливі чутки. У цей період масово закривались будинки молитви, громади знімались з реєстрації. Будь-яке молитовне зібрання незареєстрованої громади вважалося незаконним, а його організатори чи навіть учасники підлягали кримінальній відповідальності або штрафам.