В цілому на стан платіжних розрахунків впливають наступні фактори:

- економічні та політичні відносини між країнами;

- становище країни на товарних та грошових ринках;

- ступінь використання та ефективність державних заходів щодо зовнішньоекономічного регулювання;

- міжнародні торгівельні правила і звичаї;

- регулювання міждержавних товарних потоків, послуг і капіталів;

- відмінності в темпах інфляції в різних країнах;

- стан платіжного балансу;

- банківська практика;

- умови зовнішньоторговельних контрактів та кредитних угод;

- конвертованість валюти тощо.

Виділяють 3 види організації міжнародних розрахунків:

1. через організацію кореспондентських відносин між комерційними банками;

2. через кореспондентські рахунки, що відкриваються в установах центральних банків (платежі брутто);

3. через клірингові установи (платежі нетто).

Форми платежу (розрахунків) – це врегульовані законодавством країн-учасниць способи виконання грошових зобов’язань за зовнішньоторговельними контрактом. Порядок здійснення форм міжнародних розрахунків також регулюється міжнародними документами, які розробляються спеціально створеними організаціями – Міжнародною торгівельною палатою, Комісією з права міжнародної торгівлі ООН.

Форми міжнародних розрахунків умовно поділяються на документарні (акредитив, інкасо) та недокументарні (платіж на відкритий рахунок, авансові платежі, банківський переказ. векселі, чеки).

Країни світу застосовують як документарні, так і недокументарні форми розрахунків, оскільки їх характеризує простота і дешевизна. Промислово розвинуті країни в розрахунках між собою застосовують переважно недокументарні форми розрахунків. Документарні розрахунки застосовуються в розрахунках з країнами третього світу, з деякими країнами Східної Європи, що дає можливість значно зменшити ризик неплатежу або непостачання товару.