3. Клаптиковість і різновекторність ідеологій держави різних соціальних верств. Добре відомо, що істотно розрізняються оцінки нашого державного устрою, наприклад, заможними власниками заводів, фабрик чи транспорту і тих трудівників, які живуть на невелику заробітну плату – вчителів чи медиків.

4. Зростання соціального песимізму. Причиною є невиконанням обіцянок про поліпшення рівня життя, що давалися представниками політичних партій, рухів або чинною владою. Ця риса знаходить своє відображення у зростаючій зневіри серед українських громадян, у сумнівах про можливість будь-яких відчутних змін на краще в житті суспільства.

5. Синдром дива, що все більше вкорінюється в свідомості, знесилюючи волю до життя, послаблюючи прагнення щось змінити на краще. Ця риса знаходить свій прояв у традиційній для нашого народу бездіяльній замріяності, необґрунтованій надії на переміни в житті, очікуванні месії  [3, с. 64]. Часте бажання людини пустити все на самоплив у надії, що з волі сліпого випадку або завдяки втручанню невідомих сил будь-яка біда або проблема вирішитися сама собою. Це особливість менталітету українських громадян.

Варто зазначити, що свою статтю «Ідеологія державотворення і основні фактори її розвитку», де і були розкриті ці риси, І. В. Воловик опублікував ще у далекому 2001 році, але вона і до цього дня зберігає свою актуальність. Події українського сьогодення дозволяють доповнити вищезазначені риси ще трьома пунктами.

6. Відсутність інноваційної моделі розвитку держави. В теперішній час держава вкладає основну частину фінансів і ресурсів на підтримку, а не розвиток країни. Величезною проблемою є призупинення удосконалення або взагалі роботи високотехнологічних галузей таких як авіабудування, кораблебудування, космічна індустрія.

7. Слабо ефективна демографічна політика, яка призводить до зменшення народжуваності, старіння нації. Слід також зазначити про таке