3. Виникнення і закріплення фільварково-панщинної системи господарства в Україні

В межах панщинно-кріпосницької системи селянський двір втрачає своє самостійне виробниче значення, бо єдиним сенсом його існування стає задовільнення функціонування помістя. Панщинно-кріпосницькі порядки досить глибоко проникли в українські землі, що показують відомості з люстрації другої половини ХV ст.: середньою невисокою нормою стає панщина два дні на тиждень, плата чиншу у розмірі 12 грошів, а також не менше 18 грошів за рік продуктами. Поруч з панщиною існували ще і інші додаткові роботи, які характеризуються по документам тим, що селяни «роблять, що їм кажуть», отже возять дрова з лісу, їздять за продуктами до міста, лагодять шляхи і мости.

Важливим етапом в цьому процесі була аграрна реформа Сигізмунда ІІ Августа (вся земля була поділена на волоки), яка посприяла розширенню фільваркового господарства та обезземелювання селян. Після Люблінської унії 1569 р. феодальний натиск посилився, польські шляхта і магнати отримали широкі можливості для загарбання земель. На кінець ХVІ ст. на всій території України значно зросли селянські повинності. Наприклад, в Галичині панщина доходила вже до 4-5 днів на тиждень від ланового господарства. Селяни починають протестувати проти зростання повинностей. В кінці ХVІІ ст. селяни заявили королю «що бажають нести панщину по три дні на тиждень, але щоб інші дні були в них вільними». Виробництво в феодально-панщинній системі господарства давало змогу не тільки прогодувати населення країни, але й експортувати зерно на Захід Європи. Селянське господарство зводилось до мінімуму. За рахунок жорстокої експлуатації селян здійснювалось підвищення продуктивності сільського господарства. Остаточному закріпаченню селян