поступове і гармонійне вплетення нового в існуючу тканину традиційного суспільства. Вдумливо проведені реформи відштовхуються від наявності в національній культурі та історичних традиціях населення Тунісу певних матриць, інтерпретованих як аналог позичених ззовні базових принципів демократії, і від досить умілого з'єднання цих історичних матриць і нових принципів модернізації. Такими уроками успішного розвитку економіки і політики сучасна Росія не може нехтувати. Важливість цих уроків актуальна для неї й тому, що найбільш істотним у них виступає досвід розвитку основ системи парламентської влади, багатопартійності, взаємодії законодавчої і виконавчої влади і з суспільством, і з елементами створюваних державою сучасних парламентсько-партійних структур.

Вперше зроблено спробу виявити основні особливості зовнішньої політики Туніської Республіки в арабському світі, проаналізувати військово-політичну стратегію. Досвід Тунісу як мусульманської країни, яка зуміла в короткий історичний термін і досить ефективно адаптуватися до сучасних реалій, являє собою новий історичний зразок, до якого варто придивлятися. Цей досвід важливий і в більш широкому плані - як досвід держави, яка зробила твердий вибір на користь налагодження сучасної міжцивілізаційної взаємодії в рамках регіону Середземномор'я і півдня Європи й досягло на цьому шляху реальних результатів.

Теоретичною основою дослідження послужили наукові праці вітчизняних і зарубіжних авторів - істориків, соціологів, економістів, політологів. Важливу роль зіграло вивчення офіційних державних документів Тунісу, включаючи конституцію країни, опубліковані у розглянутий період закони, що регулюють діяльність політичних партій і організацій, офіційні заяви і виступи З. Бен Алі.

Серед інших корисних в методологічному відношенні державних документів, використаних у дисертації, слід зазначити:

• конституції держав Магрибу;