до деяких останніх досліджень і публікацій, які не лишають дану проблему осторонь.

    Такі мовознавці як Н. Ю. Шведова та І. А. Синиця вважають, що далеко не все написане належить до мови писемної, як і не все те, що ми слухаємо, є  усним мовленням. Однак, формально за своєрідністю вияву все написане належить до писемного мовлення, а все вимовлене — до усного. Вияв мови у мовленні завжди реалізовується у межах певного стилю.

Письмове мовлення використовується як самостійна форма спілкування, однак оволодіння ним відбувається на базі звукового мовлення. А. М. Мєшковський відзначає, що письмова мова ні для жодної людини у світі не може бути рідною мовою в буквальному розумінні, слова тому що завжди є друга мова, яка наслаюється на усну. Письмо відіграло велику роль для розвитку наукового мислення. Зафіксовані в чітких формулюваннях, наукові положення ставали доступними для всіх бажаючих. Наукова символіка, яка виникла на базі буквеного письма, має велике значення в прискоренні наукового мислення. Писемне висловлювання не є чимось абсолютно відмінним від говоріння. Тому при правильній організації виконання вправ з письма учні набувають і деяких навичок, потрібних для усної комунікації. Дослідники вказують на те, що письмове оформлення думок має значні навчальні переваги. Це процес уповільнений порівняно з усним мовленням, що дає можливість зосередити більше уваги на окремих етапах його здійснення, а це, у свою чергу, створює умови для вживання таких мовних форм, які ще недостатньо автоматизовані і тому в усній комунікації ще не можуть вживатися. Вживання цих форм у писемному мовленні гарантує вільніше оперування ними в усному мовленні.

Два етапи формування писемного мовлення (кодування чи декодування і кодування у графіці) та наявність усного випередження підкреслюють зв'язок письма з усною мовою та читанням. Як і усне мовлення, мовлення писемне відносять до репродуктивної діяльності.

    Як вказують дослідники, у навчанні лексики та граматики письмова фіксація матеріалу дає змогу: