Друга проблема пов’язана з оподаткуванням капiталу. Ця проблема дуже складна , оскiльки зростання капiталу пов’язане з приростом ринкової вартостi активiв реагує на iнфляцiю бiльш оперативно, нiж реальнi прибутки на цей капiтал. Жоднiй країнi не вдалося досягти суттєвого успiху у нейтралiзацiї наслiдкiв впливу iнфляцiї на оподаткування капiталу. Деякi фахiвцi у сферi податкiв навiть вважають, що найбiльша шкода вiд iнфляцiї полягає саме у тому, що вона збiльшує фактичне оподаткування капiталу.

Подiбна проблема оподаткування виникає й по вiдношенню до доходiв у вигдядi вiтсоткiв на капiтал. Вiзьмемо простий приклад. Припустимо, що iнфляцiя збiльшується з 5 до 10% й вiтсотковi ставки зростають разом з iнфляцiєю в пропорцiї один до одного, як це й припускається залежнiстю Фiшера. Iз збiльшенням номiнальної вiтсоткової ставки на 5 пунктiв реальна вiтсоткова ставка до сплати податкiв не змiнюється, але якщо номiнальний доход на вiтсотки оподатковується в розмiрi скажiмо 28%, то уряд забирає у виглядi податку 1,4 вiтсоткового пункту (0,28-5%) з сукупних п’яти пунктiв iнфляцiйної надбавки скорочуючи таким чином реальну суму доходiв по процентах пiсля сплати податкiв, що отримують кредитори. У цьому разi кредитор фактично несе збитки в наслiдок дiї iнфляцiї, тодi як уряд має зиск. Такi умови дестимулюють кредиторiв, що й є одним з негативних ефектiв iнфляцiї.