викликають більш інтенсивну ерозію, ніж дощі, що мрячать, навіть якщо води в останньому випадку стікає більше.

Водна ерозія викликає зміну не тільки фізичних властивостей (погіршення структури, ущільнення орного шару), але й скорочує чи знищує гумусовий горизонт. Внаслідок цього помітно зменшуються запаси гумусу, азоту, фосфору, калію й інших поживних елементів. Грунт втрачає свою родючість.

Комплекс протиерозійних заходів включає організаційно-господарські (припускають раціональний розподіл земельних угідь), архітектурні (спрямовані на ослаблення поверхневого стоку і переводу його у внутрішньогрунтовий) і лісомеліоративні заходи (включають розміщення лісосмуг на полях з урахуванням напрямку активних ерозійних вітрів і ретельний облік характеру рельєфу і ґрунтового покриву).

Захист ґрунтів від процесів вторинного засолення та осолонцювання

Головними причинами деградації зрошуваних ґрунтів служать бездренажне зрошення, великі втрати води на фільтрацію, будівництво зрошуваних каналів без гідроізоляції, перевищення зрошувальних норм, неконтрольована подача води, поливи мінералізованою водою.

У чорноземах при зрошенні вихідна водостійка зерниста чи дрібно грудкувата структура одного шару швидко руйнується. З’являється брилистість, злитість, схильність до утворення поверхневої кірки після поливів і дощів. Особливо небажана присутність у поливній воді гідрокарбонату натрію. Прийнято, що вода з його вмістом менш 1,2 мг-екв/л придатна для зрошення, 1,25-2,5 – умовно придатна, більш 2,5 – непридатна. Води підвищеної мінералізації й особливо лужні викликають вторинне осолонцювання ґрунтів.