процентної ставки. Навпаки, політика "дорогих" грошей зменшує ЧНП, а це веде до зменшення попиту на гроші і  послаблює  результат даної політики, що  полягає  у  зростанні  процентної ставки. Крім того,  грошово-кредитна  політика  лише  створює відповідні умови для зміни пропозиції грошей, але вона не може гарантувати, що банки належним чином  відреагують  на  неї змінами у кредитуванні, особливо в період циклічного спаду.

Певні ускладнення  виникають  і  в  регулюванні  чистого експорту (торгового балансу). Якщо політика "дешевих"  грошей сумісна з завданням коректування дефіциту торгового балансу - вона збільшує активне сальдо, то політика  "дорогих"  грошей, протидіючи інфляції, веде до зменшення активного сальдо, торгового балансу, збільшуючи його дефіцит.

Цілком зрозуміло, що в умовах  хронічної  інфляції Національний банк України  має  діяти  таким  чином,  щоб  забезпечувати антиінфляційні запходи. Але періодично НБУ  здійснює так звану "емісію на вимогу" у зв'язку з  потребою  поповнити дефіцитний держбюджет. У такий спосіб неминуче досягається не антиінфляційний, а проінфляційний ефект.

Ще однією характеристикою грошової політики  держави  та її грошової системи є ступінь доларизації останьої.  Оскільки курс української гривні  спочатку  був  надзвичайно  низьким, то гривень не виконував всіх функцій грошей, особливо - міри вартості та  засобу  нагромадження.  Тому  значна частина угод здійснюється у стійкій валюті. Остання також використовується як засіб для визначення цін товарів та  послуг у недержавному секторі.  Точний  масштаб  доларизації  української економіки визначити важко.  Застосовується  приблизний показник, що розраховується як відношення  депозитів  у  іноземній валюті до суми всіх депозитів.