3.2. Оподаткування операцій пов’язаних з обліком векселів

В Україні практика використання суб'єктами підприємницької діяльності векселів у господарській діяльності нараховує вже не один рік. Значних оборотів вексельний обіг набрав після введення заборони на здійснення операцій по поступці вимоги і перекладу боргу. Як показує час, вексель й надалі не збирається поступатися «пальмою першості».

Цьому сприяє простота обігу векселів. Будучи цінним папером, вексель проте випускається винятково в паперовій формі і для здійснення розрахунків із їхнім використанням немає необхідності звертатися до реєстратора. Але не створений єдиний державний реєстр векселів у свою чергу значно утрудняє здійснення контролю за їхнім випуском і обігом.

Крім обслуговування товарних операцій, векселя в Україні сьогодні застосовуються й у тих сферах, де їхнє використання ніяк, не відповідає класичним принципам вексельного права, а іменно: у бюджетних і податкових правовідносинах (податкові векселя по ПДВ, пенсійні векселя, акцизні векселя).

Але, незважаючи на настільки широке їхнє використання, законодавче регулювання вексельного обігу одночасно страждає протиріччями і недосказанністю [5,c13.].

Насамперед це стосується сфери оподатковування, де скупі формулювання законів ставлять у безвихідь навіть дуже досвідчених бухгалтерів і фахівців з оподатковування. Це дає велике поле для роз'яснень податкових органів, що за останні декілька років неодноразово змінювали свою позицію по ключових проблемах оподатковування вексельних операцій.

Основним документом, що визначає умови і порядок випуску й обіг цінних паперів, є Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 року № 1201-ХII (далі - Закон про ЦП), статтею 3 якого вексель віднесений до цінних паперів. Цим Законом