методологічних підходів до вивчення релігії. Це проявляється в тому, що в рамках традиційно сформованих релігієзнавчих дисциплін (філософія, історія, соціологія, психологія, феноменологія релігії) постійно виникають все нові і нові підходи до вивчення релігії. Ще однією рисою сучасного релігієзнавства є підвищенаувага до уточнення релігієзнавчої термінології і численних визначень релігії. Дуже багато понять, образи, символи, терміни "мертвих" та "живих" релігій не описуються за допомогою сформованого в сучасному релігієзнавстві категоріально-понятійного апарату. Наступною особливістю сучасного релігієзнавства є більш легкий доступ до даних і нових результатів досліджень. Це пов'язано з безпрецедентним розвитком у другій половині XX ст. засобів масової інформації і з комп'ютеризацією науки. І, нарешті, в сучасному релігієзнавстві простежується прагнення до розмежування з теологією.
Вивчення релігієзнавства має велике значення для інтелектуального, духовного і культурного розвитку людини. Так, воно дає знання про релігію як соціокультурному явище, його сутності і походження, знайомить з виникненням і розвитком національних і світових релігій, величезним впливом останніх на всі сфери культурного та суспільно-політичного життя, значенням в історії і в сучасному світі.
Освоєння науки про релігію вносить внесок у гумманітарізацію освіти, оволодіння досягненнями світової та вітчизняної культури, вільне самовизначення молодих людей у світоглядних позиціях, духовних інтересах і цінностях. У релігієзнавстві не тільки розкриваються деякі теоретичні положення, а й даєтьсяінформація про сукупність цікавих фактів, без знання яких важко зрозуміти багато подій в минулому і сьогоденні - в економічній, політичній історії, в історії науки, мистецтва, літератури, моралі, в сучасній суспільно- політичного життя т.д. Тим самим вноситься внесок у відновлення і розвиток історичної пам'яті людини.
Наука про релігію сприяє реалізації свободи совісті. Формуючи поняття свободи совісті, даючи інформацію про правові норми з цього питання, вона сприяє становленню громадянських якостей особистості, дає орієнтацію і в певних соціально-політичних процесах, виявляє загальне та особливе в політиці різних партій і громадських рухів в релігійному питанні. Знання рухів цих партій в аспекті ставлення до релігії та свободи совісті сприяє зростанню політичної культури людини.
Вивчення релігії сприяє розширенню знань про неєвропейських культурах, про людської історії в цілому. Спочатку розвиваючись у руслі порівняльної лінгвістики та історії релігії, релігієзнавство поступово утвердилося як самостійна наука, що відрізняється різноманітністю методологічних підстав. У ХХ столітті релігієзнавство виробило точку зору, що