В основу «Кароліни» було покладено запозичені з римського права у тлумаченні школи глосаторів німецьке земське право, королівське законодавство.

«Кароліна» складалася з двох книг. Перша книга регулювала судочинство: встановлювала порядок висування обвинувачень, визначала систему доказів, підстав для застосування допиту під тортурами, регулювала дії суддів. У другій книзі містився перелік злочинів і покарань (від тяжких до менш значущих).

«Кароліна» була прийнята за умов кризи феодалізму в Європі, зокрема в Німеччині (Реформація, Велика селянська війна 1525 року), і являла собою спробу приборкати визвольний рух селян і населення міст за допомогою жорстких карних репресій. Разом з тим з погляду юридичної техніки і догми права «Кароліна» становила певний прогрес в історії карного та карно-процесуального права.

Під злочинами у «Кароліні» розумілися порушення «королівського миру», посягання на встановлений правопорядок. Злочин пов’язувався з наявністю вини – умислу чи необережності. Відсутність умислу, необережність, стан афекту виступали пом’якшуючими обставинами. При крадіжці пом’якшувало відповідальність малолітство злочинця (до 14 років) або крайня нужда. До обставин, які виключали відповідальність, належала необхідна оборона. Уложення чітко визначало випадки правомірного застосування необхідної оборони: захист життя або майна, затримання злочинця. Крім того, необхідна оборона повинна була відповідати засобам нападу (нападник використав зброю, яка загрожувала життю. Вбивство в перебігу переслідування нападника або після припинення нападу розглядалося як неправомірне і передбачало покарання. До обтяжуючих обставин належали характеристики злочину як злонаміреного, зухвалого, публічного. Обтяжували вину «дурна слава» злочинця, рецидив, значна шкода, груповий злочин.