Суверенітет держави конкретизується в системі її суверенних прав (внутрішніх і зовнішніх), що здійснюються державними органами та інститутами: право видавати закони; право формувати державні органи;
право визначати свою символіку (герб, гімн, прапор); право мати власну грошову одиницю; право встановлювати і стягувати податки; право укладати міжнародні договори; право призначати своїх представників в інші держави (дипломатів, консулів) і міжнародні організації; право вступати в міждержавні союзи; право оголошувати війну і укладати мир та ін.
Види державного суверенітету.
Існує декілька підходів щодо визначення видів суверенітету.
За першим із них розрізняють внутрішню та зовнішню сторони суверенітету:
- Внутрішня сторона виражає верховенство та повноту державної влади по відношенню до всіх інших організацій в політичній системі суспільства, її монопольне право на законодавство, управління та юрисдикцію внутрі країни в межах всієї державної території.
- Зовнішня сторона виражає незалежність та рівноправ’я держави як суб’єкта міжнародного права у взаємозв’язку із іншими державами, неприпустимість втручання у внутрішні справи держави.
Також державний суверенітет поділяється на потенційний і реальний:
- Потенційний суверенітет – це такий суверенітет, який належить будь-якому народу, незалежно від того, утворює даний народ державу чи ні, визнають їх інші держави чи ні.
- Реальний суверенітет – це втілення в життя суверенних прав народу, які виражають найважливіші інтереси і вважаються найкращими для даного народу.
1.1 Декларація про державний суверенітет, основні її ідеї
Безумовно, найважливішою подією у житті України і кожного свідомого українця в 1990 році було прийняття Верховною Радою Декларації про державний суверенітет України. Цей вікопомний документ