Відповідно до основної комунікативної функції, яку реалізує той чи інший діалог, розрізняють типи діалогів. Існує чотири основних типи: діалог-розпитування, діалог-домовленість, діалог-обмін враженнями (думками), діалог-обговорення (дискусія).

Діалог-розпитування може бути одностороннім або двостороннім. У першому випадку ініціатива дізнатись інформацію належить лише одній стороні, у другому – кожній з них. Двосторонній діалог-розпитування розвиває ініціативність обох партнерів, характерну для звичайного спілкування. Одне з важливих умінь, яке учні мають освоїти з першого року навчання іноземної мови, є уміння вести діалог-домовленість. Він використовується при вирішенні співрозмовниками питання про плани та наміри, він є найбільш посильним для учнів. Оволодівши навичками ведення діалогу-домовленості здійснюється навчання змішаного типу діалогу – розпитування-домовленості.

Наступним за складністю є діалог-обмін враженнями (думками), метою якого є виклад власного бачення якогось предмета, події, явища, коли співрозмовники висловлюють власну точку зору, наводять аргументи для доказу, погоджуються з точкою зору партнера або спростовують її. При цьому ініціатива ведення бесіди є двосторонньою [20, с.23].

Найскладнішим для оволодіння є діалог-обговорення (дискусія), коли співрозмовники прагнуть прийняти якесь рішення, дійти певних висновків, або переконати когось у чомусь.

Види діалогічних єдностей для кожного типу діалогу подано за ступенем їх поширеності в мовленні. Основними якісними показниками сформованості загального вміння вести діалог іноземною мовою є такі спеціальні вміння:

1) починати діалог, вживаючи відповідну ініціативну репліку (повідомлення, спонукання, запитання);

2) швидко реагувати на репліку співрозмовника, використовуючи репліки, що мають різні комунікативні функції;