ЕКСПЕРТНІ СИСТЕМИ ТА ВИКОРИСТАННЯ ЇХ НА ПІДПРИЄМСТВАХ
8.1. Організаційні основи експертних систем
Управління підприємством або установою являє собою спосіб організації спільних дій колективу людей, які володіють деякими ресурсами для досягнення певних цілей. Цілі задаються під час створення підприємства, а в процесі його функціонування вони коригуються відповідно до зовнішніх змінюваних умов.
Під ціллю мається на увазі характеристика підприємства з погляду результату свідомої діяльності людини. Виділяють два основних класи цілей: стратегічні й тактичні. Цілі відрізняються між собою рівнем узагальнення і періодом, на який вони сформовані.
Управління призначене для зберігання основної якості підприємства, тобто сукупності таких його властивостей, втрата яких
тягне за собою руйнацію підприємства в процесі взаємодії із зовнішнім середовищем. Управління прийнято поділяти на такі фази, або функції, як планування, облік, аналіз і регулювання (рис. 8.1).
Рис. 8.1. Взаємозв’язок функцій управління
Планування (П) необхідне для формулювання завдань підприємству в цілому й окремим його структурним підрозділам, облік (О) — для одержання об’єктивної інформації про стан справ, аналіз (А) — для виявлення причин відхилення від заданих планових характеристик і встановлення діагнозу стану підприємства, регулювання (Р) — для формування альтернативних варіантів поліпшення стану підприємства.
Далі у викладі матеріалу використовуються поняття «управлінська економічна ситуація» і «рішення».
Управлінська економічна ситуація — це характеристика сформованого стану підприємства, що з погляду суб’єкта управління може бути задовільним або незадовільним. В останньому випадку ситуація відбиває розбіжність бажаного з дійсним станом підприємства і може бути охарактеризована як проблемна. Рішення — це знаходження зв’язку між існуючим і бажаним станом підприємства або організації, обумовленим ціллю.
Оскільки управління — це безупинний процес цілеспрямованого впливу на об’єкт, а такий вплив можливий, якщо відомі правила ухвалення рішення й інформація, на підставі якої воно приймається, то, мабуть, від цих двох умов багато в чому залежить якість управління. У зв’язку з цим система, призначена для підтримки прийняття рішень, повинна володіти принаймні двома властивостями: а) якомога повніше акумулювати в собі знання і досвід у даній сфері прийняття рішень і б) уміти генерувати прості й ефективні прототипи рішень.
Взаємозв’язок «ціль — рішення» не є однозначним через велике число шляхів досягнення однієї і тієї самої цілі. Це особливо стає очевидним, якщо в ієрархії управління виділити цілі, що відповідають кожному рівню. На найвищому рівні перебувають цілі, що мають директивний характер. Їх також називають траєкторними, оскільки вони відображають бажану траєкторію зміни об’єкта управління в часі (рис. 8.2). На практиці траєкторія руху підприємства задається за допомогою значень економічних показників.
У процесі управління підприємством особа, що приймає рішення, прагнучи позбутися негативних явищ, домагається збігу фактичної траєкторії з бажаною. Якщо траєкторні цілі відбивають стратегію і перебувають на найвищому рівні ієрархії (рис. 8.3), то під ними знаходяться робочі цілі. Останні мають творчий характер, оскільки