підприємствах кошторис виробництва складають, підсумовуючи кошториси місць витрат (цехів, служб, загальногосподарських витрат).
На підприємствах обчислюється собівартість валової, товарної і реалізованої продукції. Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємств, на яких не є стабільною величина залишків незавершеного виробництва.
Собівартість товарної продукції підприємства обчислюється двома основними способами. Перший з них, синтетичний, ґрунтується на кошторисі виробництва. Останній коригують у такий спосіб:
● з кошторису віднімаються витрати, які з різних причин не включають у виробничу собівартість продукції (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, якщо вони фінансуються з прибутку чи інших джерел, позавиробничі витрати, відшкодування втрат від браку).
● віднімається приріст, додається зменшення залишків витрат майбутніх періодів;
● додається приріст, віднімається зменшення залишків майбутніх платежів (відпускних, винагороди за стаж роботи, за підготовчі роботи в сезонних виробництвах тощо).
Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва за собівартістю (приріст віднімається, зменшення додається) одержуємо виробничу собівартість товарної продукції. Якщо до останньої додати позавиробничі (комерційні) витрати, то одержимо повну собівартість товарної продукції.
Інший спосіб обчислення собівартості товарної продукції полягає в підсумовуванні попередньо визначеної собівартості окремих виробів, тобто
, (16.11)
де 
— собівартість товарної продукції; 
— кількість найменувань продукції (послуг); 
— собівартість одиниці 
-ої продукції (послуги); 
— виробництво -ої продукції (послуг) у натуральному вимірі.
Існує ще один метод обчислення собівартості товарної продукції — факторний. Його непогано опрацьовано методично і він цілком може бути застосований як допоміжний. Згідно з цим методом
, (16.12)
де 
— собівартість планового обсягу товарної продукції за рівнем витрат базового (минулого) періоду (розрахункова собівартість); 
— кількість чинників впливу на собівартість продукції в плановому періоді; 
— зміна собівартості у плановому (прогнозному) періоді під впливом 
-го фактора.
Зміна собівартості під впливом організаційно-технічних факторів 
обчислюється на плановий обсяг виробництва як різниця витрат до і після впровадження заходу:
, (16.13)
де 
, 
— витрати на одиницю продукції до і після впровадження заходу; 
— обсяг виробництва даної продукції після впровадження заходу в плановому періоді.
Оскільки в розрахунковій собівартості умовно-постійні витрати взято на рівні базового періоду, а в плановому періоді обсяг виробництва може змінитися, що відповідно вплине на собівартість продукції, то це треба врахувати як окремий фактор:
, (16.14)
де 
— відносна зміна умовно-постійних витрат у плановому періоді; 
— абсолютна сума умовно-постійних витрат у базовому періоді; 
, 
— зміна у плановому періоді відповідно обсягу виробництва та умовно-постійних витрат, %.
Умовний приклад. Обсяг товарної продукції у звітному році становив 10200 тис. грн., а витрати на 1 грн. цієї продукції — 0,91 грн. У плановому році передбачено збільшити обсяг виробництва продукції на 10%. Унаслідок запровадження нової техніки буде зекономлено 260 тис. грн. Умовно-постійні витрати у звітному році досягли 2500 тис. грн., а у зв’язку зі зростанням обсягу виробництва вони збільшаться в плановому році на 4%.
За таких вихідних умов розрахункові показники становитимуть:
1) плановий обсяг товарної продукції:
тис. грн.;
2) собівартість товарної продукції за рівнем витрат звітного року:
тис. грн.;
3) відносна економія умовно-постійних витрат унаслідок зростання обсягу виробництва продукції становитиме:
тис. грн.;
4) собівартість товарної продукції: