довгострокові — з терміном чинності від 5 до 10 років; б) середньострокові — від 1 до 5 років; в) короткострокові — до одного року. Рішення про емісію довго- і середньострокових казначейських зобов’язань ухвалює Кабінет Міністрів, а короткострокових — Міністерство фінансів України. Ціна продажу казначейських зобов’язань встановлюється залежно від часу їхнього придбання в межах строку чинності. Кошти від реалізації казначейських зобов’язань спрямовуються на покриття поточних видатків державного бюджету.
Ощадний сертифікат за формою і змістом — це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку як самого депозиту, так і відсотків на нього.
Ощадні сертифікати можуть бути строковими (під певний договірний відсоток на визначений термін) або до запитання, іменними та на пред’явника. Іменні ощадні сертифікати обігу не підлягають, їхнє відчуження іншим особам не допускається. Цей вид цінних паперів (як і облігації) фізичні особи можуть придбати тільки за рахунок особистих коштів, а підприємства (організації) — за рахунок чистого прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні.
Виплата доходу на ощадні сертифікати здійснюється за умови пред’явлення їх для оплати в банк-емітент. Якщо власник ощадного сертифікату вимагає повернення депонованих на певний термін коштів раніше обумовлений строк, то йому виплачується менший відсоток, що узгоджується з власником у момент внесення коштів на депозитний рахунок.
Вексель є окремим видом цінних паперів, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Розрізняють простий і переказний вексель. Простий вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власнику векселя після зазначеного строку відповідну суму. Переказний вексель (тратта) — це письмовий наказ векселедержателя (трасанта), адресований платнику (трасату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у визначений строк. При цьому трасат стає боржником тільки після того, як акцептує вексель, тобто дасть згоду на його оплату, поставивши на ньому свій підпис.
У процесі обігу вексель передається одним держателем іншому з допомогою передавального напису — індосаменту. Кожний індосант, як і векселедавець, несе відповідальність за акцепт і платіж за векселем. Вексельні зобов’язання можуть бути додатково гарантовані за допомогою авалю — вексельного поручництва. Своєчасна оплата векселя погашає всі вексельні зобов’язання. У разі відмови від платежу векселедержатель може вчинити судовий позов проти акцептанта. Крім того, якщо вексель не акцептовано або не оплачено, він має право вимагати сплати векселя способом регресу (зворотної вимоги) від інших відповідальних осіб (векселедавця, індосанта, аваліста), солідарно зобов’язаних перед векселедержателем.
В Україні донедавна в обігу перебував особливий вид державних цінних паперів, що засвідчував право власника не безоплатне одержання у підприємств, — приватизаційні номери (майнові сертифікати). Їхню емісію здійснював Національний банк України, а видачу громадянам України організовували місцеві відділення Ощадного банку України. Згідно з чинним законодавством України видані громадянам приватизаційні майнові сертифікати підлягали обміну на акції вітчизняних підприємств, що приватизувалися.
Сукупність різних видів цінних паперів, що випускаються і перебувають в обігу в Україні, поділяють на три групи. До першої з них належать пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобов’язання повернути кошти, інвестовані в його діяльність, але які засвідчують участь у статутному фонді, надають їхнім власникам право на участь в управлінні справами емітента та одержання частини майна за ліквідації емітента. Друга група охоплює боргові цінні папери, за якими емітент бере на себе зобов’язання повернути у визначений термін кошти, інвестовані в його діяльність, але які не дають їхнім власникам права на участь в управлінні справами емітента. Третю групу становлять похідні цінні папери, механізм обігу яких зв’язаний з пайовими і борговими цінними паперами та іншими фінансовими інструментами чи правами щодо них.
Фондовий ринок — сфера обігу цінних паперів. Формування і функціонування фондового ринку базується на певних принципах (табл. 8.1).
Здійснювана державою система регулювання фондового ринку виконує три основні функції:
перша — визначення ключових рис і складових підсистем фондового ринку та ролі учасників цього ринку;
друга — формування сприятливого законодавчого поля для учасників фондового ринку;
третя — встановлення відповідальності за дії, які можуть призвести до дезорганізації і руйнування фондового ринку, недобросовісної конкуренції, шахраювання з фінансовими ресурсами.
Державне регулювання фондового ринку в Україні здійснюється за кількома напрямами. До основних з них належать: 1) забезпечення обов’язкового оприлюднення всієї суттєвої інформації про ринок цінних паперів; 2) ліцензування та регулювання діяльності фінансових посередників на фондовому ринку; 3) нагляд за діяльністю організованих систем торгівлі цінними паперами; 4) забезпечення прав власників цінних паперів.