1. Основні етапи в історії української культури.

Національно-державне відродження започатковане, демократичними перетвореннями 1917 року, ділиться на наступні етапи:
а) національного відродження (1917-1933);
б) тоталітарного панування «соціалістичного реалізму» (1933-1956);
в) стихійного піднесення духу національного опору (1956-1987);
г) національно-духовного оновлення (з 1987 р.).
Перший етап пов’язаний з утворенням національної державності. «Віднині самі творитимемо наше життя» (Перший універсал – 23.07.1917 р.). Під час національного відродження утворився той особливий клімат, який благотворно позначився на розвитку усієї нації і в багато в чому визначив подальшу історію України.
         З1923 року бере початок нова хвиля українського відродження відома під назвою «українізації». Ідеологи – українські націонал-комуністи – О.Шумський та М.Скрипник – розглядали українізацію як прилучення широких мас до національної освіти та культури, як «дерусифікацію пролетаріату». Закінчився цей період трагічно. Уже у 1920 році Сталін та його підручні (Л.Каганович, В.Балицький) почали наступ на національну культуру переслідуваннями і фізичним знищенням кращих сил творчої інтелігенції («Розстріляне відродження»).
Другий етап (поч 30-х-сер. 50-х рр.) в історії української культури був позначений монопольною диктатурою соціалістичної бюрократії, що привело до морального занепаду духовної культури в її різних формах – від літератури до образотворчого мистецтва, від філософії до релігії.
Культура офіційного «соціалістичного реалізму» ділила єдину національну культуру (штучно) на культуру соціалістичну демократичну, народну» та культуру «буржуазно-націоналістичну, реакційну». Це сприяло формуванню кількох поколінь денаціоналізованих бездуховних конформістів, крім того це призвело до поширення кон`юнктури в мистецтві, філософії, гуманітарних науках тощо. І в результаті – фізичне і духовне знищення найяскравіших представників національної інтелігенції